КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ БОЖОЇ (частина 1, до статті 36) - 25 Жовтня 2011 - Вісник Малозахищених

ВІСНИК МАЛОЗАХИЩЕНИХ

Субота, 25.03.2017, 03:46

Вітаю Вас Гость | RSS | Головна | Реєстрація | Вхід

Головна » 2011 » Жовтень » 25 » КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ БОЖОЇ (частина 1, до статті 36)
14:26
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ БОЖОЇ (частина 1, до статті 36)

Конституція — України Божої

Розділ  I  ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1.  Україна  є  республікою — громадянського суспільства (де правлять праведні громадяни (Народ), у яких влада на службі), суверенна  і незалежна,  демократична, соціальна, правова, побожна, з єдиним  громадянством на всій її території держава. Територія України в межах існуючого  кордону  є цілісною і недоторканною. Столицею України є місто Київ.

Праведний той – хто любить і живе Правдою, справедливо та ненавидить зло (неправду...).

Народ Божий (Народ) – народ праведний, сини слухняні Господу, що чинять наради, які від Бога, і складають умови лиш за духом Бога, щоб не додати гріх на гріх, що не йдуть на поклін до інших країн, але Божих уст питають,  не йдуть захисту у інших  шукати, чи сховатися в їхній тіні, щоб не став соромом захист отой, а ховання у тіні за ганьбу.

Стаття 2.  Українець — людина, яка (незалежно від мешкання і національного походження) вважає себе українцем, піклується про Україну, щоб була Божою, українською, благополучною, із здоровим довкіллям та про українців, щоб були Божими, заможними й здоровими; діти українця, також мешканці України, які не є українцями, але мають громадянство України, та психічно хворі і осуджені мешканці України — не є українцями, а громадянами України.

Стаття 3.  Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений: громадянства (крім випадку, передбаченого ст. 39) і права змінити громадянство, в будь-який час повернутися в Україну; не може бути вигнаний за межі України  або виданий іншій державі.

Україна гарантує піклування та захист своїм  громадянам,  які перебувають за її межами.

Невжиття негайних заходів захисту громадянина за кордоном, позбавляє, перших керівників представництва України в країні, де такий захист потрібний, права займати керівні посади.

Стаття 4. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Стаття 5. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Держава не вправі відмовити у притулку біженцям від тиранії а також переслідуваних в країнах, де не буде їм справедливого суду.

Кожному, хто на законних  підставах  перебуває  на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право  вільно  залишати  територію  України,  за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Стаття 6. Організація фінансування та державне фінансування громадянського суспільства в Україні, зокрема громадських: шляхетності, правозахисту, правосуддя та милосердя, доброчинності, благочестя, благо дійств — визначаються Законом. Зменшення державного фінансування організацій громадянського суспільства не допускається.

Стаття 7.  Державними символами України  є  Державний  Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Опис державних символів України та  порядок  їх  використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома  третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Прапор — фон – знизу спіле житнє поле, зверху блакитне небо, у дальньому куті біла хмаринка з’являється; написи – від держака зверху до низу по одній великій букві БОЖІ, перпендикулярно вгорі на блакиті: ЛЮБОВ, по середині: ПРАВДА ПРАВОСУДДЯ а знизу: СПРАВЕДЛИВІСТЬ:

Б

О

Ж

І

ЛЮБОВ

ПРАВДА ПРАВОСУДДЯ СПРАВЕДЛИВІСТЬ

 Музика гімну — виразно українська бадьора мелодія на солов’їно-жайворонковім фоні, слова виражають волю українців перемогти зло добром (ненавидіти зло і любити правду). Герб — символ повалення зла, становлення і настання царства Добра.

Стаття 8. Державною мовою в Україні є українська мова.

8. 1. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

8. 2. Держава гарантує вільний, але без шкоди державній мові, розвиток, законне використання і захист, мов національних меншин України.

8. 3. Держава, у визначеному законом порядку, сприяє вивченню мов міжнародного спілкування неплатоспроможній частині населення; творчій громадськості всіх національностей, що замешкують Україну з любові до України, сприяє у збережені ними їхньої мовної, етнічної, культурної, та творчої високодуховної самобутності.

8. 4. Мова (усна і письмова) брутальна матом, карається у встановленому законом порядку.

Стаття 9. Народ України визначає напрямок розвитку держави, принцип формування і відповідальності органів влади, визначене підлягає перегляду кожні 5 років, на вимогу, що визначається обов’язковим референдумом Народу України.

Стаття 10. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є Народ праведний,  свідомий і не осуджений (далі Народ або Народ України). Основою владування повинно бути суд і рада (Біблія Ісаї 1 : 26), людьми праведними, що посвятили себе, перше ніж собі — служінню Народу України.

1. Народ усвідомлює: що є зло, що зло само не зникає, що зло треба ненавидіти і перемагати, що зло перемагається добром, що виявлення та карання зла згідно закону, це – добро; що милосердя до тих, хто не висповідався та не покаявся, це – зло; що суд до тих, хто не вчинив милосердя — повинен бути немилосердним; що суд повинен чинитися негайно у справах, які не вимагають дослідження, але жоден суд не повинен наставати, поки людину не вислухали прилюдно, поки вона не пояснить проступку, за винятком, коли вона вільно відмовилася пояснювати; що суд повинен бути різним безбожному і праведному; що суд треба починати перше з праведного, бо Бог не лише любов а й палючий огонь.

2. Народ, а не влада,  володіє виборчим правом.

3. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

4. Ніхто не може узурпувати державну владу. Посягання на узурпацію влади, використання органу влади для політичних цілей — тяжкі злочини проти Народу України.

5. Народ має право повстання проти тиранії.

Стаття 11. Захист Вітчизни,  суверенітету,  незалежності  та  територіальної цілісності України, шанування її державних символів і громадянства  є  обов'язком громадян України. Забезпечення її інформаційної (щодо чистоти Правди для будування а не руйнування особи і громадянського суспільства) та економічної безпеки, безпеки довкіллю, здоров’ю і життю людини  — є найважливішими  функціями  держави,  справою  всього  Українського народу.

Стаття 12. Оборона  і недоторканість, забезпечення державної безпеки і  захист та оборона  державного  кордону України, здійснюється за рахунок, встановленого законом, відсотку відрахувань з податку, і доручаються Народом України відповідним, найнятим державою, військовим формуванням та правоохоронним органам держави,  організація  і  порядок  діяльності яких визначаються законом.   

Потребу у видах, кількості та підпорядкованості цих  формувань і органів визначає Верховна Рада України Конституційною більшістю голосів.  

Система гарантій неможливості використання цих формувань і органів проти власного народу підконтрольна громадськості, згідно закону, погодженого Радою Церков.

Стаття 13. Народ здійснює владу

А) безпосередньо:

- обирає мудрих праведних шляхетних  на службу собі, керуючись Конституцією і Законом України про вибори, депутатами рад для законодавчої влади, а вони, для урядування суспільством, обирають на службу Народу з посеред себе Президента прав Народу і, згідно Конституції України, призначають на службу Народу та (чи) затверджують всеукраїнську виконавчу владу, голів Верховного Суду, Національного банку та Прокурора України;

- обирає на службу Народу, у порядку визначеному Конституцією України, чесних праведних керівників нижчого рівня державних служб (в т.ч. і суду, і міліції, і прокурорів, і інших правоохоронних, і інших державних служб (БТІ, ПФУ, СЗ, ЦЗ...); керівників обласного та всеукраїнського рівнів обирають (не з числа обраних керівників нижчого рівня) загальні збори фахівців нижчого рівня;

-  через референдум та інші форми безпосередньої демократії у інших випадках, встановлених Конституцією України;

Б) опосередковано, у порядку встановленому законом, через:

- Президента України - Президента прав Народу;

- ради депутатів;

- органи та посадових осіб державної влади;

- органи самоврядування.

Радам депутатів, в порядку встановленому Конституцією та законами України, підконтрольні органи державної влади та підвладні органи місцевого самоврядування в межах їхніх статутів.

Самоврядування визначається статутами громад та їх підрозділів, що відповідають вимогам Конституції України і її принципам.

Стаття 14. Державна влада в Україні на службі в Народу України і громадянського суспільства, поділена і розмежована на законодавчу, виконавчу та судову, і здійснюється на засадах відданого служіння кожної праведному Народу України.

1. Служіння не Народу, а лише владі – тяжкий злочин проти Народу України.

2. Влада має обов’язок контролювати законність дій і бездіяльності в життю держави і суспільства в межах службового обов’язку, але не вправі створювати контролюючі органи у структурах влади. 

3. Контроль за діяльністю влади належить насамперед Народу України, тому контролюючі громадські (не державні) органи не можуть бути підпорядкованими органам державної влади.

4. Президент, органи державної влади та  органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти  лише  на  підставі,  в  межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України, в інтересах громадянського суспільства. 

5. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

6. Кожному гарантується звернення  до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України та суд  безпосередньо на підставі Конституції України.

Стаття 15. Використання тимчасових економічних ускладнень в життю людини, як привід для підвищення ступеню її експлуатації, — є кримінальний злочин, відповідальність за який встановлює закон.

Стаття 16. Банківська система найпрозоріша; банки не вправі мати комерційних таємниць та прибуток вищий, ніж дали прибуток суспільству; банк, що не має прибутку переходить у власність держави, а якщо державний — ліквідується. Комерційно, державні банки у рівних умовах з приватними. Кількість державних банків встановлюється Кабінетом Міністрів України, збільшуючи прибуток суспільства від діяльності банків, але не маючи жодної влади над ними.  

Стаття 17. Платити справедливий податок – святий обов’язок, на розвиток добробуту – благородна справа. Податкової служби не повинно бути. Несплата податку — злочин, який карається згідно кримінального кодексу.

1. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори  в порядку і розмірах, встановлених Конституцією і податковим кодексом, з урахуванням майнового стану та  доходів  за минулий рік і враховувати обставини цього року. 

2.  Податок з прибутку повинен зростати у відсотках відповідно зросту прибутку. Податки повинні бути багаторівневі, — починаючи з доходу сім’ї, рівного двократному прожитковому мінімуму – 5%, трикратному – 7%, чотирикратному – 9%, п’ятикратному – 10%, 6 – 15%, 7 – 20%, 8-10 – 22%, 11-20 – 25%, 21-40 – 27%, 41-60 – 30%, 60-80 – 32%, 81-100 – 35%, 101-120 – 40%, 121-150 – 43%, 151-170 – 45%, 171-200 – 47%, 201-250 – 50%,  251-300 – 53%, 301 – 400  - 55%, 401-500 – 57%, 501 - ... 60% (далі – на кожні 100 прожиткових мінімумів додатково 1% податку).

  3. Підприємець та підприємство, якщо впродовж трьох календарних років не перейшли на вищий рівень доходів, не вправі користуватися пільгами чи дотаціями; винятки визначаються законом.

4. Будівництво і розвиток приватної власності, з доходом чи з капіталом більше 60% від середнього по Україні, немає права на дотації від держави. 

5. Податок платиться там, де будується чи діє об’єкт, а з працівників – по місцю їх та їхніх сімей постійного проживання (незалежно від прописки).

6. За правильність і справедливість податку відповідає територіальна влада у визначеному законом порядку.

7. Відрахування в державну казну, здійснюється у встановленому законом порядку у відсотках від податку загального, з урахуванням коефіцієнту вкладу інших суб’єктів виробництва (області, держави, інвестора тощо).

8.  Держава забезпечує платнику податку право знати куди йдуть його кошти і несе, встановлену законом, відповідальність за справедливість витрат.

Стаття 18. Діяльність особи, організації, підприємства і установи у недержавних інтересах (якщо така діяльність не підпадає під дію законодавства про кримінальну чи іншу відповідальність) підлягає додатковому оподаткуванню. Такий податок становить 20%, у відсотках від загальної діяльності організації, підприємства і установи. І ним має оподатковуватися діяльність не лише та, яка задекларована у статутних та програмних документах, а й та, що практично здійснюється.

Недержавним інтересом являється й все те, що хоч не суперечить законодавству України, але не дозволене державою в установленому законом порядку, не відповідає з’явленню Духу Всевишнього (моралі) у людях чи у суспільстві, тобто суперечить законному інтересу Народу України та (або) шкодить творінню Божому чи якось сприяє руйнуванню довкілля, особи чи суспільства.

Стаття 19. Держава гарантує кредит на пільгових, визначених законом, умовах для старту, переконливого у доцільності, проекту, залежно від потреби у проекті для розвитку країни, території, населеного пункту, для збільшення безпеки людям і довкіллю.

Стаття 20.  Земля, її надра, природні і водні ресурси :

— основне джерело існування та процвітання праведного Народу України, є його невід’ємним даром Божим та власністю, і тому не може використовуватись як засіб   застави та платежу;

найдорожчий товар, не здається в оренду, продається не більше, як на 30 років, а під будівництво житла чи виробництв, не більш, як на 50 років (зі змістом права власності на права  володіння та користування майном, а право  розпоряджання залишається за державою), за чітко (законодавчо з погодженням з громадськістю) встановленими, для України та територіальної громади  вигідними цінами(не нижчими середньо світових)  і вигідними умовами її використання та повернення державі;

— основа національного матеріального багатства і тому  перебуває під особливою охороною держави.

Головне призначення землі в Україні — виробництво сільськогосподарської продукції, як джерела існування Народу України, територія для його проживання і господарської діяльності.

Використання Землі, її надр, природних і водних ресурсів нечестивими, для нечесної, здирницької наживи, також недбайливе ставлення до землі —  забороняється і є, у встановленому законом порядку, підставою для їх вилучення та притягнення до відповідальності винних.  

Виробництва і торгівля, основані на сільськогосподарській продукції, платять додатковий податок (у встановленому законом порядку, але не менше 10 відсотків від вартості виробленої чи проданої продукції), цільовим призначенням для кредитування сільськогосподарської чистої найвищої якості продукції, науки і  розвитку ефективного виробництва. Кредит, у встановленому законом порядку, повинен розмежовувати і надавати перевагу  від дрібнішого до більшого сільськогосподарського виробника, новаторам, перше – чистоти і друге – вигоди.

Кожен громадянин, об’єднання громадян в Україні мають право використовувати землю за її основним призначенням, вилучення земель під інші цілі повинно відбуватись під прискіпливим контролем з боку Народу України та його державних органів. Право власності на землю гарантується, держава забезпечує захист цього права. Право на землю, її надра, природні і водні ресурси набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою  виключно відповідно до закону, відповідальність за порушення встановлюється цією Конституцією і законом.

Порушення вимог цієї статі і його наслідки — тяжкий злочин, відповідальність за законом.

Стаття 21. Народ України, у Дусі Всевишнього Бога — єдиний, незалежно від віросповідання. Держава не втручається в діяльність Церкви, але не відокремлена від Церкви. Церква дбає, на засадах духовності, про дотримання народом законів держави Україна у Дусі Божім. А держава змалку навчає духовності і праву людину, створює в Божім дусі український народ – Народ Божий, єднаючи його на поза конфесійнім пізнані Всевишнього. Ми Божі, Бог – в нас, посеред нас. Будуємо рай.

Держава розвиває злуку та єднання української високодуховної нації на основі волі Всевишнього Творця, на високодуховних традиціях і культурі, на її творчій історії, не для приниження українського етносу, а для сприяння злуці та єднанню Народу України – Народу Божого.

Рада Церков є основним і головним дорадчим органом влади держави в цілому і влади територіальних одиниць.

Стаття 22. Держава відповідає, щоб доросла людина була свідома права, її обов’язку взагалі і зокрема знання: між злом і добром, совісті. Церкви піклуються про вдосконалення людини праведною і про освячення від її вродження до відходу у інше життя, щоб до влади не попадали безбожні, неправедні, нечестиві. Людина, яка визнана радою Церков нечесною, не порядною не вправі займати керівну державну посаду, бути кандидатом у депутати. Людина, обрана народом на виборах, благословляється радою Церков на служіння для блага народу. Правосуддя  (вся юстиція, особливо стосовно дітей та молоді – ювенальна) повинно бути контрольованим високодуховно-громадськими і духовними правозахисними інституціями а у частині профілактики — підлеглим та підпорядкованим їм, у встановленому законом порядку.

Стаття 23. Людина, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність, безпека, права, свободи, законний інтерес, побожний устрій буття і владування — визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження  і  забезпечення  прав  і  свобод людини та  гідних  умов її життя, піклування про  зміцнення  громадянської  злагоди  на   землі України,  збільшення відповідальності перед Богом і законом,  власною  совістю, перед праведними та святими попередніх, нинішнім та прийдешніми поколіннями — є головним обов'язком держави. Забезпечення здійснення законного інтересу, вільна реалізація творчого потенціалу кожної людини та їх гарантії — визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Органи державної влади служать суспільству і законопослушному громадянину.

Стаття 24. Людяність, підтримка слабших; співчуття, шана шляхетних, взаємо: повага, допомога, виручка, розуміння, покірливість; гамування доброчинцями неуцтва нерозумних людей, послух правді (як вільні, а не як ті, що мають волю на прикриття лихого), служіння побожним правосуддям та милосердям Добру – світоглядні орієнтири, які сповідує Народ України у відносинах людини з людиною.

Стаття 25. Благочестя і гідність, кожного громадянина України, у тому щоб дбати про справедливо правосудне суспільство, а обов’язком суспільства є – дбати про кожного громадянина, про забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини та  гідних  умов її життя.

Стаття 26. Кожна людина має право на вільний  розвиток  своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і  свободи  інших законнопослушних людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечені вільний і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 27. Люди є вільні і  рівні  у  своїй  гідності  та правах. Рівність  прав  жінки  і  чоловіка  забезпечується:  наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у  громадсько-політичній  і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці  та винагороді за неї;  спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок там, де є нерівність, створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства,  включаючи  надання  оплачуваних  відпусток  та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Стаття 28. Не може бути в державі привілеїв чи обмежень за ознаками раси,  кольору шкіри,  політичних,  релігійних та інших переконань, статі людини, етнічного  та  соціального  походження,  майнового  стану,   місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Ознаки інших привілеїв та обмежень чи (і) у інших випадках визначаються законом, їх незаконна наявність є підставою для притягнення до відповідальності у встановленому законом порядку.

Стаття 29. Кожному гарантується  право  на  свободу  думки  і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Цензура заборонена. Але, законом, прийнятим за дорадчої участі Ради Церков, дається визначення – виявляється для знищення те, що людину українського громадянського суспільства не будує а руйнує, та встановлюється відповідальність за публікацію того, що руйнує людину чи суспільство. Такий Закон переглядається, в бік його освячення, кожною наступною Верховною Радою України.

Стаття 30. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова.

1. Кожен  має  право  на  свободу   світогляду    і віросповідання. Це  право  включає  свободу  сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні  культи  і ритуальні  обряди, вести релігійну діяльність.

2. Ніхто не може бути  увільнений  від  своїх  обов'язків  перед державою  або відмовитися  від  виконання  законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням  громадянина,  виконання  цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Стаття 31.  Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення своїх та для захисту своїх і інших людей прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і свобод інших людей.

Стаття 32. Забороняються утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну ладу конституційного насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни,  насильства,  на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини та її здоров'я.

Заборона діяльності об'єднань громадян  здійснюється  лише  в судовому порядку.

Політичні партії та громадські  організації  не  можуть  мати воєнізованих формувань.
    Стаття 33.  Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування,    військових формуваннях, а також на державних  підприємствах,  у  навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

Стаття 34. Політичні партії в Україні зобов’язані сприяти, в межах визначених цією Конституцією, формуванню і вираженню політичної волі громадян, можуть брати участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Стаття 35. Суспільне життя в державі Україна ґрунтується на засадах: відкритості і прозорості влади, насамперед її чесності і негайної відповідальності перед законом за беззаконня та інше суспільно небезпечне зло на принципах: справедливого правосуддя, що здійснюється чистими перед людьми та перед Богом суддями; будови особи і суспільства високодуховними (амністія чи інше милосердя не можуть застосовуватися до людини непокаянної у її злочині прилюдно та до тих, хто сам був немилосердним до інших); політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Стаття 36. В Україні визнається  і  діє  принцип  верховенства права. Невипадкове позбавлення права (наприклад на апеляційне, касаційне чи у міжнароднім суді оскарження рішень) є злочин, що тягне за собою недвозначно встановлену законом кримінальну відповідальність.

Переглядів: 797 | Додав: Voytko | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Форма входу

Пошук

Наше опитування

Чи можливо знищити корупцію в Україні демократичними методами?
Всего ответов: 271

Статистика


Онлайн всьго: 1
Гоcті: 1
Користувачів: 0