Ви не боїтесь, що міліція, суд, прокуратура взавтра з вас зроблять злочинця? Або чому крадіжки не кінчаються? - З бездіяльністю і беззаконням прокуратури - Правозахисна діяльність - Каталог статей - Вісник Малозахищених

ВІСНИК МАЛОЗАХИЩЕНИХ

Четвер, 30.03.2017, 01:01

Вітаю Вас Гость | RSS | Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід

Головна » Статті » Правозахисна діяльність » З бездіяльністю і беззаконням прокуратури

Ви не боїтесь, що міліція, суд, прокуратура взавтра з вас зроблять злочинця? Або чому крадіжки не кінчаються?

Ви не боїтесь, що міліція, суд, прокуратура взавтра з вас зроблять злочинця? Або чому крадіжки не кінчаються?

У Нетішинському суді зараз розглядається справа №30/2090 за звинуваченням мого сина, 23-річного Олексія Куржинського у вимаганні грошей у Петра Савчука фізичним знущанням. Олексія звинувачують, що 28 червня 1999 року він наніс Петру Савчуку фізичну травму, поранив руку, побив так, що все тіло і обличчя було в синцях. Слідчий Л. А. Сніщук склав в лютому 2000 року обвинувальний висновок за ст.144 КК (вимагання). «Об­винувачений О. О. Кур­жинський під погрозою фі­зичного насильства та із застосуванням тілесних ушкод­жень, що є небезпечним для життя та здоров’я, вимагав у потерпілого П. І. Савчука гроші». Суд ще не закінчився, то я його не чіпаю, але на скільки це серйозно, судіть самі — прокурор зап­росив для ніби винного 9 ро­ків. Вам не страшно? А я злякався, і оце питаю вас, чи не марне, бо ж і пізно може бути?

В амбулаторній картці Петра Савчука є запис від 30. 06. 1999 року, що 29.06.99р. він отримав травму руки на роботі. Лікар Х. свідчив, що йому так і пояснив П. Савчук, що травмувався на роботі, працюючи на свер­д­ли­льному станку. Якби Петро дійсно був побитий, лікар обо­в’язково звернув би увагу на ознаки насильства на тілі хво­рого і поставив до відома пра­цівників міліції, бо це є його обов’язком, але видно, П. Савчук, вирішив, що цю травму можна використати з максимальною користю для себе — придумав історію про те, що його 28.06.99 р. вивезли в ліс, побили. (Мати  ж свідчила, що «29 червня десь о 17. 00 син прийшов з роботи і побачила, що в нього побита права рука»).

Тоді як 29.06.99 р. П. Савчук був на роботі? Як міг Петро піти на роботу весь поби­тий і непра­це­здатний?» Йому 28.06.99р. ніхто з домашніх не перев’язував рану, не порадив звернутися до лікаря і на роботі ніхто не помітив, що він пора­нений, що обличчя в синцях, а працював повний робочий день.

За Савчуками (дітьми) ра­ху­ється не одна судова справа. Цю сім’ю слідчі і проку­ратура легко могли використати й для фаб­рикації справи, щоб витягнути з мене гроші.

Доказом синової вини в застосуванні насильства слідчий Л. А. Сніщук вважає висновок судмедексперта. Експертизу назначили (стежте за датами на диво «оперативних» дій слідчих) на 4 січня 2000 року, а проводили аж з 11 по 21 січ­ня 2000 року по амбу­ла­тор­ній картці хворого, а не шля­хом огляду побоїв. Вис­новок експерта: «Сфор­мувати суд­ження про характер опи­саної рани неможливо». Та саме такий висновок був потріб­ний слідчому, він і повідомив сино­ві про призначення експер­тизи, не так як належить, в день її призна­чення, а в день озна­йомлення з її резу­льтатом — 28. 02. 2000 р. Даний факт невчасного повідомлення свідчить про те, що слідчий був зацікавлений в тому, щоб син не брав участі в проведенні експертизи, чим порушив його процесуальні права як підсудного при призначенні експертизи, в тому числі право на відвід експерта, право ставити запитання, давати свої пояснення, зауваження і навіть заперечення. Доказів відносно тілесних ушкоджень, ніби нанесених потерпілому сином, слідчий суду не надав.

Звинувачують у вимаганні грошей. У 1998 році Петро та Василь Савчуки викрали речі з нашого приватного будинку у м. Острозі. Батькам Савчуків було про це відомо, крадені речі зберігалися у них вдома. Я спробував владнати справу мирно, без міліції. Але Савчуки відмовилися повернути вкрадене в установлений строк. Я почекав три місяці, а тоді звернувся в міліцію. Викрадені речі були конфісковані працівниками міліції з господарства Савчуків, правда, не всі, бо деякі вже були продані.

В лютому місяці, незадовго до суду, Є. Савчук (мати) приходила в МПП «Еталон», де я працював, просила, щоб написав заяву до суду, що не маю претензій до її дітей, але оскільки викрадені речі не були повернуті, збитки не відшкодовані, то я відмовився. У відповідь на це Є. Савчук пригрозила мені, що таке влаштує, що й хату продам, щоб відкупитись. Я не звернув уваги на її слова, а згодом і забув про це, але не забула Євгенія Миколаївна. Забула інше, що я пожалів її синів, не посадив у тюрму за крадіжку, зваживши не на її слізні прохання, а на те, що один з них був неповнолітній, а тюрма їм розуму не додасть і кращими звідти вони не вийдуть. І за це милосердя вже третій рік тягає мого сина по судах, а її «потерпілий» син на суди не з’являється. Після викрадення речей з мого будинку П. Савчук продовжував обкра­дати громадян і підприємства в Острозі і Нетішині, за декілька місяців до кінця терміну випро­бування (після крадіжки в мене) скоїв ще одну крадіжку, розбій­ницький напад. …

Щоб не розраховуватися, за викрадені в мене та про­дані речі, Савчуки виду­мали історію з вима­ганням грошей з метою помсти за те, що я не простив їм крадене. Для цього використали звичайний збіг обставин. Напередодні арешту, 6.06.99р., мій син був у Савчуків в хаті, сидів з ними за одним столом. Прощаючись, тиснули руку, приємно посміхались. Євгенія Савчук (рада що її син не в тюрмі) запевнила, що добровільно компенсує збитки, нанесені її дітьми. 7 липня 2000 року я чекав Євгенію з 7.00. до 9.00 в Нетішині там, де вона торгує квітами, — вона обіцяла сказати, коли віддасть гроші. О 9.00 син змінив мене, потрібно було йти на роботу. Замість матері прийшов її син Петро. Привітався, схвильовано всунув синові пачку сигарет і показав загадково вбік, сказавши: «Там тебе чекають». Син, нічого не підозрюючи, кладучи сигарети в кишеню шортів, зробив декілька кроків у вказаному напрямку. Не встиг нічого зрозуміти, як на нього накинулась група омо­ні­в­­ців, скрутили руки, били но­гами по голові. Свідок показував, як міліціонер стояв чоботом на голові сина, щоб той не рухався. Олексій не пам’ятає, як опинився в міліції. Ввечері випустили. В лікарню його забрала швидка допомога із струсом мозку.

Це була добре продумана й реалізована Савчуками прово­кація з метою підлої помсти. А захват сина в шортах перед продавцями квітів — дуже цікаве шоу, продумане міліцією. Якби це шоу з доларами (хоча невідомо, чи в пачці з-під цигарок були гроші чи щось інше) й готували за законом, то мала б бути попередньо порушена справа, а вона була порушена лише через півроку. Закон дозволяє, щоб людину затримали за підозрою, але й тоді не дозволяє бити по голові до струсу мозку, тим більше, якщо особа не чинить опір.

Останньою частиною обвину­вачення є вислів: «вимагав з по­терпілого гроші». За факт отри­мання грошей наводиться передача ніби потерпілим пачки цигарок перед «Торговим центром». «Потерпілі» заявля­ють, що в пачці було 500$, свідок К. засвідчив, що міліція з пачки витягла 300$, різниця в показах не дає права вважати цей доказ достовірним. Більше того, слід­чий не бачив так званих речових доказів. Не бачив їх і суд. (Їх чи знищили до початку слідства як негодящі, чи взагалі не було). Те, що синові хтось давав гроші перед «Торговим центром», не підтверджено жодним законним доказом. А якби й давав, то де тут вимагання? В суді фігурує нібито встановлений факт, що він погрожував Петру Савчукові по телефону, але на розшиф­ровці з автоматики, яка в справі слугує за доказ, ні один номер телефону, за яким телефонували Куржинські, не співпадає з номером домашнього телефону так званого потерпілого. Факти­чно ці докази, надані суду «потерпілим» і добуті слідчим, свідчать про синову невинність. Відсутність в справі грошей, пачки з-під сигарет та інших доказів ще раз підтверджує думку про спілку органів порушуючих справу із цим диким задумом Савчуків.

Бачив я з самого початку, що «шиють» сину справу, та все надія­вся, що очевидна справа — неприхована брехня. Адвоката найняв найкращого… Але за ні­що, 9 років тюрми попросив прокурор О. В. Косік для сина. Можна з розуму зійти. Де шукати правди, захисту? Поки що на небагато кого з людей можна надіятися, лише на Бога, бо він праведних любить і не дасть, щоб вони впали. То ж дав мені Бог вийти на людей, які врешті, надіюсь, викриють це зумисно надумане звинувачення в скоєнні важкого злочину…

Категорія: З бездіяльністю і беззаконням прокуратури | Додав: Voytko (06.02.2010)
Переглядів: 701 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Форма входу

Пошук

Наше опитування

Чи можливо знищити корупцію в Україні демократичними методами?
Всего ответов: 271

Статистика


Онлайн всьго: 1
Гоcті: 1
Користувачів: 0