ВІСНИК МАЛОЗАХИЩЕНИХ

Вівторок, 22.08.2017, 13:18

Вітаю Вас Гость | RSS | Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід

Головна » Статті » Правозахисна діяльність » З свавіллям міліції

Міліція не хоче знати і дотримувати закон

Міліція не хоче знати і дотримувати закон

З не всіх перших уст

В 10 год. 30 хв. 09.08.07р. Анатолій Войтко — голова редакційної ради газети “ВМ”, якого запросили бути представником, прийшов з громадянкою Т. до міліції та  подав черговому капітану дві її заяви:

1) замінити Постанову  надіслану Т. з виправленнями;

2) дати відмовний матеріал по заяві Т. від 28.07.07р. для ознайомлення.

Подивився черговий, послав в 41 кабі-нет до Калабського. Ми  відмовляємося, каже Войтко черговому, нам нікого не треба, лише оце, але він непохитний назвав приміщення і поверх куди йти (41 каб., поверх 4). Йдемо, там замикано, опустились на 2 поверх до начальника міліції запитати, кому дати такі заяви, бо послав черговий у 41 каб., а він замиканий. Начальник  спочатку розпитує, що за заява, а після каже: ніхто вам нічого не дасть дивитися, а копію Постанови то дадуть. А.Г. Войтко каже, то відмовте, а ми оскаржимо, є ж Конституція, закон „Про інформацію”. Що ви за ці закони вчепилися, — каже начальник,— це служба заступника — Кішан Микола Олександрович, йдіть до нього. Йдемо, заступник Кішан Микола Олександрович, каже: у нас все через чергового надходить до начальника, якщо надійде щось до мене, я розпишу далі. Йдемо знову до чергового, він каже – ні це не мої заяви, це ж не про злочин, це Вам канцелярію треба. Йдемо в канцелярію. Ввічлива жінка каже: а резолюція де? Йдемо знову до Кішана М.О., він викликав міліціонера, той з нами йде в канцелярію. Взяли наші заяви, кажуть: сьогодні передамо начальнику. Просимось. Але ж ми подивитися хочемо сьогодні. Відповідь: без резолюції начальника нічого не буде. Йдемо знову до заступника Кішана. Кажемо: Миколо Олександровичу, вже взяли в канцелярії наші заяви, але кажуть, що сьогодні лише занесуть до начальника на резолюцію, а ми ж хочемо подивитися. Заступник каже: я ж вам казав, що це питання начальника, буде його резолюція  – будь-ласка. Знову йдемо в канцелярію, просимо.  Працівниця канцелярії каже: ну добре, я вам допоможу, кладе в папку зареєстровані заяви і йде з нами до того ж заступника Кішана, але він її відправляє, пояснює (їй, як і нам уже двічі пояснював),  що це не його справа. Працівниця канцелярії вертається з нами в канцелярію, замінює папку заступника на папку начальника і йде до начальника. Начальник взяв  заяви. Ми не заходили вже, чекаємо в приймальні, тому працівниця канцелярії вийшла й пояснює, ось як начальник розпише, то так і буде. Прибіг черговий і просить: йдіть з приймальні, бо без мого дозволу ви не повинні тут сидіти. Йдемо на перший поверх, заявляємо черговому, що не підемо поки не подивимося справу. Черговий дав тапчана сісти (на прохання Т.), бо сидіти нема на чому.

Посиділи, прибігає пан Калабський (до нього посилав черговий спочатку) запитує: чого вам треба? Нічого, лише те що в заявах, вони в начальника, ми чекаємо. Побіг, через хвилин 10 прибігає. Ось, дивіться, начальник розписав заступнику Кішану, він напише мені, приходьте завтра, ми 10 днів розглядаємо заяви. Кажемо йому: гляньте, що це за заяви, це не про злочин і не про порушення, їх треба виконати згідно КУ ст. 32 і 34 так як ми хочемо, а не так як ви змушуєте. Але пан Калабський непохитний: ви як хочете, але я віддам заступнику, а вам кажу прийти взавтра. Зачекали, гадаючи, що заступник Кішан поверне справу по людськи (бо кажуть він за начальника незабаром стане, певне, гадаємо, перспективний, сучасний, може європейський), нам дадуть копію без виправлень постанови про відмову і дозволять подивитися відмовний матеріал. Чекали півгодини. Попросили чергового дозволу  піти до начальника вияснити причину ненадання на ознайомлення справи. Черговий запитав дозволу і сказав: йдіть. Начальник, ігноруючи представника Войтка, поставив запитання Т., відповідь на яке могло пошкодити її справі, тому її представник Войтко заперечив це запитання, зауваживши, що вона вправі не відповідати. Бачили б ви емоції начальника міліції Лубка Анатолія Олександровича. Встав, ви кому заперечуєте? Начальнику міліції? Так, каже Анатолій Григорович, — ваше запитання провокаційне і ви його задаєте поза процедурою,  не пояснили їй права не відповідати. В начальника ніби приступ почався.  Войтко аж попіклувався, каже: „не тисніть так зубами, щелепа трісне”. Начальник, дещо вгамувався,  кладе листи й папір на стіл перед Войтком і вимагає: а ну пиши, що ти мені заперечуєш! Не так це робиться, каже Анатолій В. Ви вийміть журнал „Про прийом громадян”, запишіть з чим ми прийшли до вас, що ви відповіли, а вже після, чесне слово, запишу там, що саме я заперечую і чому. Довго так „бесідували” (присутня Т., після каже: я вже хотіла кричати: люди рятуйте). Але, Слава Богу, відчувши інтуїтивно, що щось перебрав начальник втихомирився, потис руку Войткові і нарешті (через півтори години митарств) дав дозвіл видати копію Постанови без виправлень та подивитися відмовний матеріал. В оточені трьох міліціонерів на чолі з заступником начальника міліції Кішаном Миколою Олександровичем – дивимося матеріал відмовної справи. Номери аркушів проставлено олівцем, справа з відмовним матеріалом не опечатана, не підписана, є пустий аркуш, а аркуш, на якому зміст — без номера. Після аркуші можна добавити, змінити. Написали (Войтко з Т.) начальнику міліції заяву про усунення недоліків щодо ведення цього матеріалу і прохання надати копії документів із справи, які вважали, що треба з них мати копії, вказали назви і аркуші, на яких документи розташовані.  (Спочатку усно просили про це, але міліціонер, якому доручили контроль за ознайомленням, сказав: без письмового дозволу начальника нічого не буде).

Написали заяву, він її не бере, каже: „в канцелярію”. В канцелярії взяли без проблем, але попередили: „ми кожну заяву не носимо, ось в кінці дня понесу до начальника”. Йдемо до начальника, але згадали прохання чергового, щоб без нього не йти, тож опустилися, запитали дозволу. Черговий перепитав по зв’язку начальника і сказав: „йдіть”.

Як зайшли, то там ще двоє, один з них пан Брожик, керівник правоохоронного підрозділу, інший не знайомий. Що Анатолію ще? – запитує начальник. Ось, каже Войтко, хочемо копії. Що? А ще чого ти захочеш? Підключився й пан Брожик – не можна, каже, що ти? Це ж справи. Анатолій Войтко пояснює, що це не справа, бо її й не було, це ж відмовний матеріал. А як є відмова, то яка ж то справа? Крім того є Конституція в якій (ст. 32) дає право знайомитися, а ст. 34 брати інформацію у будь-який спосіб. Покликали начальники  на підмогу заступника Кішана М.О. (про якого кажуть, що новим начальником буде). Майбутній начальник, як почув чого хочуть Войтко з Т., то його попередню витриманість „корова злизала”. Що, каже, — він ще завтра прийде за нашими наказами?!

Войтко відповідає, що не прийду, бо знаю, що як треба ваш наказ, то витребую його через суд і подивлюся. А це, не конфіденційна, не обмежена для видання інформація і міліція повинна захищати права на інформацію, а не порушувати їх. Але заступник начальника каже інше: у нас за законом 15 днів на відповідь по вашій заяві. Чекайте. Ні, каже Войтко, це ж не те звернення, інформацію навіть в архіві видають негайно, хіба що треба час, щоб її знайти, а у вас же ось, ми дивилися... У відповідь: подивилися і досить. Не дамо.

Що ж, каже Войтко, прийдеться скаржитися прокурору, чи до суду вас позивати.

Начальник (Лубко А.О.),  — що? Каже: ану поскаржся, побачим, що з цього вийде, мені цікаво. І ще так довго „бесідували”. Та й пішли нізчим. Правда, залякати спробували на виході біля чергового мовляв, от не підемо, голодні будемо (бо вже ж 14 год. 30 хв.), але посиділи (черговий милостивий попався – сам вже тапчана виніс), й що будеш сидіти? За цей час таке нашиють, так всадять, до смерті не вийдеш. Пішли щось робити.

В кінці дня телефонуємо, чи ж буде нам хоч відмова, щоб її оскаржувати? Відповідає Кішан Микола Олександрович. Буде, я вже відправив. Запитуємо, самі відправляли? Бо ж ми телефонували в канцелярію, ось перед тим як вам, так там сказали, що нічого не знають, до вас казали дзвонити. А, каже, то я дам зараз каманду, все ви отримаєте, але ще раз вам кажу неправі ви і нічого вам не вийде.

Гадаєте справді отримали ми відповідь такого змісту? Ніхто її не надсилав ще й 13-го. Зателефонував  Анатолій Григорович Миколі Олександровичу: що ж це ви й відмови не шлете, жартуєте чи що? Хіба ви не знаєте, як ми завантажені — відповідає заступник Кішан, а тут ще прокурор заново запитує по справі Т., дещо заново треба робити, ви ж поскаржилися йому. Певне, ми копії пояснень, у тім вигляді у якім були вже не побачимо. Бо хоч був підпис в.о. прокурора (Косіка) на Постанові про відмову в порушені кримінальної справи (коли дивилися матеріал відмови), не виключаємо, що скаже, після того як борці за справедливість скаргою Т. „розкрили очі” в.о. прокурора на дещо чого він погоджуючи відмову „не бачив” в Постанові, – що ще її не бачив .

Гадали отямляться керманичі міліцейського авангарду, не може бути, щоб не знали ж закону. Та видно радянський привілей, безвідповідальності і вседозволеності, у цих панів в крові. А от на прокурора – реагують. Вважається у них, що прокурора треба поважати більше за закон. Прокурора, якому подобається щоб його більше поважала міліція, ніж закон —й  ось, що написав – те зроблять.

В кабінеті начальник кричав до Войтка (коли той домагався копій): ти хто такий? Громадянин, каже Войтко, який має певні права, в т.ч. користується верховенством права, а от у вас – нема такого права, бо ви держслужбовець, посадова особа на службі у народу і для народу.

Але як зрозуміє це людина, яка все життя служить владі?

Цієї різниці їх має навчити громадськість. „З’єднання борців „За справедливість” звернулося (за пропозицією Лубка А.О.) до прокурора зі скаргою на невидачу інформації, і до суду, на захист інтересів членів ГО ЗБЗС:  Т. та Войтка. Що з цього вийде – напишемо. Але вже бачимо, що реагувати на заяву про видачу копій із справи відмовних матеріалів так, як лякали — міліція не буде. Дещо до них поступово доходе, бо сьогодні 15.08.07р., а відмови (не надати копії) – нема ще. Можливо вже й відмовного матеріалу нема?

Іван Висновок

 Від редакції. Ставим ми запитання начальнику УВС в Хмельницькій області, прокурору в Хмельницькій області, голові адміністрації Буханєвичу О.М. та голові Ради народних депутатів Хмельницької області Гладуняку І.В. Як це так? Одинадцять років Конституції України, а право, яке в ній чітко вказане, не дають громадянам мати ті, хто мав би його забезпечити для них. Коли ви, високопоставлені чини, зрозумієте, що не ми у вас на службі, а ви нами найняті? Коли ви цьому навчите своїх підлеглих?

Вірогідно, що або вам вигідно, щоб підлеглі були вам зобов’язані, а не народу, або ви самі цього не розумієте. Нам, малозахищеним, залишається молити Бога, щоб дав розуму обрати вірних нам, таких щоб найняли правоохоронців вірних нам, а не гавкаючих на нас,  лише тому, що служать вам і знають, що за це ви їх прикриєте.

Категорія: З свавіллям міліції | Додав: Voytko (06.02.2010)
Переглядів: 1408 | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Форма входу

Пошук

Наше опитування

Чи можливо знищити корупцію в Україні демократичними методами?
Всего ответов: 272

Статистика


Онлайн всьго: 1
Гоcті: 1
Користувачів: 0