На Хмельниччині свавілля правосуддя і правоохоронців
В місті Кам’янці-Подільському на Хмельниччині свавілля в органах правосуддя переповнює чашу терпіння мешканців міста. Якщо його не зупинити сьогодні, не знайти та не покарати винних, завтра може бути вже запізно. Влада перетвориться на анархістів. Судді, прокурори, слідчі, міліція настільки погрузли в брехні, користі, хабарництві та корупції, що скоро вони захлинуться своєю жадібністю і переродяться в перевертнів в мантіях і погонах.
Люди їх не поважають та не бояться, як колись, адже їх можна купити, як повій. Але, якщо повія від бруду ще може відмитись, то продажні можновладці – ніколи. Таке майбутнє лякає.
Тобі потрібна послуга «знищити людину»? Без проблем. Ідеш до слідчого чи прокурора – вони цю послугу нададуть: порушать надуману кримінальну справу, візьмуть під варту, накладуть арешт на майно, обезчестять ім’я, а через деякий час - просто закриють справу …і можливо вибачаться, що вийшла прикра помилка. Але що ж з того вибачення, якщо честь та гідність людини принижена, її родичі пригнічені, майно знівечене, здоров’я скалічене.
І більшого не треба, щоб убити в людині людину. Ось таке наразі відношення до людей, як до скотини – ставлять в стійло, щоб знали своє місце.
І це не видумка, це гірка правда життя, яку потрібно сприймати реально і боротися з нею.
Головним героєм останніх таких подій в Кам’янці-Подільському став пан Михайло – землевласник, садівник, добропорядний мешканець міста, який користується повагою та авторитетом серед друзів та знайомих. Його вчинками гордяться рідні та близькі, до його порад прислухаються оточуючі. Одним словом – людина з великої літери
Михайло майже щодня приїжджає на міський ринок, щоб продати надлишки свого урожаю та придбати необхідний інвентар для обробітку землі. Земля та ринок його кормлять. Здається на перший погляд, що все чудово – зумів синів виростити, будинок побудувати, дерево посадити, і земля щороку плодоносить. Однак, не всім до душі, що в Михайла все гаразд. Існує такий підвид людей, що хочуть мати все і все відразу, але не хочуть працювати, - до них
відносяться також і окремі працівники міліції. Один з них настільки заздрить Михайлу, що пішов на безчинство, яке ганьбить честь мундира. Це заступник начальника міського відділу УМВС Бідюк.
Все почалось з того, що в листопаді 2008 року підопічні Бідюка затримали жителя с. Грушка Сливку Івана за збут підроблених грошей на міському ринку. Кому той їх збував знайти не могли. Менти водили затриманого декілька днів по рядах ринку, щоб той упізнав кому ж він передавав фальшиві гроші. В один із днів підходили вони і до Михайла, запитували: «може йому?». «Та ні, - казав Сливка, - я що дядю Мішу не знаю».
Дійсно, Михайло і Іван Сливка між собою знайомі. Невже би Сливка не зміг відразу згадати «дядю Мішу», враховуючи ще й той факт, що стосунки між ними неприязні по причині вживання Сливкою наркотиків. У Михайла зневажливе ставлення до наркоманії, і цього він не приховував ніколи. Таке сумнівне знайомство якраз вчасно виявилось на руку Бідюку. Тоді, мабуть за його ж вказівкою, якимось чином Сливку Івана примусили написати, що саме Михайлу він намагався збути підроблені гроші. І тоді почалось – щоразу,
як Михайло з’являвся на ринку, працівники міліції переконували його, що для слідства потрібно дати пояснення, що Іван Сливка дійсно пропонував йому фальшиві гроші, і Михайлу за це нічого не буде. Однак, не на того натрапили. Михайло ніколи не буде обмовляти, ще й у злочині, іншу людину.
Після багаторазових невдалих спроб за справу взявся сам заступник начальника міліції Бідюк. Викликав до себе в кабінет Михайла «на розмову по-мужски», як він висловився, і почав діалог із запитання «було чи ні?». Відповідь «ні» його не влаштовувала. Бідюка не цікавили будь-які переконливі доводи, посилання на інших людей як свідків та інші обставини, що вказують на те, що в день затримання Сливки пана
Михайла взагалі не було на території ринку (свідки дійсно підтвердили, що Михайло в той день знаходився в гаражі, де ремонтував своє авто). Його метою було одне – отримати відповідь «Так». Перебування Михайла в кабінеті Бідюка тривало не одну годину. Бідюк розлюченим тоном викрикував, що Михайло «бреше», вживав при цьому нецензурні вирази та намагався його звинуватити у співучасті зі Сливкою. Однак, незважаючи на весь цей тиск, Михайло відмовився писати під диктовку пояснення, які вимагав
Бідюк. Після цього Михайло подав до прокуратури міста скаргу на такі дії працівників міліції. Однак, її доля невідома.
Але на цьому все не закінчилось, в кінці січня цього року тиск на Михайла досяг свого апогею. 29 січня 2008 року ввечері до квартири Михайла в місті Кам’янці-Подільському з’явились два працівники міліції з постановою суду на проведення обшуку. Вони представились працівниками відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків Кам’янець-Подільського МВ УМВС: начальник сектору Василевський Михайло Миколайович та старший оперуповноважений Гуменюк
Роман Васильович. В цей час Михайло з дружиною вже ліг відпочивати, оскільки, час був вечірнім. Про це вони повідомили працівникам міліції та пояснили, що з такою делікатною справою як обшук доречніше буде прийти наступного дня в світлу пору доби, як того вимагає закон (ст.180 КПК України – обшук, крім невідкладних випадків, повинен провадитись удень). Однак, незважаючи на такі заперечення, ними було здійснено обшук у помешканні з мотивацією невідкладності та терміновості його проведення. Але, про яку невідкладність
може йти мова, якщо постанова судом винесена 20.01.2008, а її виконання вчиняється аж через 9 днів! Якщо це було так терміново та невідкладно, то чому обшук не проводився в перші дні після винесення постанови? Адже, всі ці дні Михайло був вдома, нікуди не відлучався. ... Отже, ми маємо ще двох працівників міліції, які рішуче та умисно своїми свідомими діями порушують права громадян. Це є недопустимим для представників органу влади ще й озброєних.
Що стосується самої постанови про проведення обшуку. Дану постанову було винесено суддею Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Бондарем Олександром Олександровичем за поданням слідчого МВ УМВС майора міліції Сопільника за погодженням заступника прокурора міста Мантуляка Юрія Вікторовича. Постанову про проведення обшуку, як вбачається з її тексту, було винесено у зв’язку з проведенням досудового слідства по кримінальній справі за
ознаками злочину передбаченого ч.1 ст.199 КК України. Однак, мотивація погодження подання на обшук та винесення самої постанови просто вражає: «гр.-н Сливка (обвинувачений) повідомив, що намагався продати гр.-ну Михайлу фальшиві долари, для чого передав їх йому в руки в сумі 600 доларів, а останній відмовився їх купувати та повернув назад лише 500. У зв’язку з цим, у гр.-на Михайла вдома можуть бути фальшиві гроші в сумі сто доларів та з метою відшукання доказів незаконної діяльності гр.-на Михайла з обміну
валют провести обшук». І це незважаючи на те, що раніше Михайло вже давав слідчому покази в якості свідка, що гр.-н Сливка з такими пропозиціями до нього не звертався та він з ним не спілкувався вже більше року. Тобто, наші правоохоронні органи та органи правосуддя вірять особі, яка може міняти свої покази та давати неправдиві покази і відповідальності за це не несе, але не вірять особі, яка зобов’язана давати правдиві покази під загрозою кримінальної відповідальності в силу ст.ст.384, 385 КК України. Де
ж тут логіка і справедливість? Навіщо тоді передбачено статус свідка, якщо його словам не вірять та ставлять під сумнів на противагу показам обвинуваченої у злочині особи? Чому не допитали інших осіб, яким відомо де був Михайло в той день?
Але це ще не все. Мета обшуку (з постанови) – відшукання доказів незаконної діяльності з обміну валют. Така мотивація постанови на проведення обшуку не тільки суперечить багатьом нормам законодавства, але й не піддається будь-якому розумному тлумаченню. Адже, операції з обміну валют є адміністративним правопорушенням (ст.162 КУпАП), а процесуальна дія – обшук – проводиться за кримінальними справами. Навіть, якби операції з обміну валют
були кримінально-караним діянням, то обшук не проводиться як слідча дія до порушення кримінальної справи за ознаками такого злочину, а тільки після. Докази здобуваються в кримінальному процесі для доведеності вини особи при наявності достатніх на те підстав, а не для пошуку можливих примарних приводів для порушення справи і притягнення особи. Існує поняття належності доказів – тих які здобуті законним шляхом (ст.62 Конституції України), і тільки такі докази можуть мати доказову силу. Про це має бути відомо особам,
які мають вищу юридичну освіту та здійснюють свою діяльність у сфері правосуддя.
Незрозуміло також які докази здійснення незаконних операцій з обміну валют сподівались здобути суддя, прокурор та слідчий при обшуку. Авжеж жодних – це зрозуміло навіть початківцю-юристу. Адже обмін валюти – це активна дія осіб, а обшук має своїм завданням не фіксування дій осіб, а пошук певних матеріальних речей та предметів (ст.177 КПК України). Таким чином, згадана постанова про проведення обшуку є нічим іншим як способом тиску на
свідка з метою змусити його дати недостовірні покази, які будуть зручними для слідства. А це вже кримінально-каране діяння (ст.386 КК України).
Отже, і слідчий, який вносив подання на проведення обшуку, і заступник прокурора, який його погоджував, і суддя, що виніс постанову про проведення обшуку, свідомо порушили закон та конституційне право Михайла на недоторканість житла. ..
В такій поведінці спостерігається лише правовий нігілізм, який не може навіть межувати з особами, що чинять правосуддя.
http://urfack.org.ua/news/2009-03-27-272
|
