ВІСНИК МАЛОЗАХИЩЕНИХ

6. Як виняток (див. коментар 4), об’єднанням громадян (крім політичних) та ЗМІ (крім державних і політичних), які займаються правозахистом малозахищених верств населення державою гарантується Фінансова незалежність, шляхом:

- особі (громадській організації), що здійснювала захист малозахищеного громадянина (колективу), держава негайно компенсує добровільний захист, згідно виставленого державі розрахунку затрат на фактично виконаний захист по кожній дії судового і позасудового захисту, за максимальними тарифами комерційного розрахунку на ринку відповідної діяльності;

- громадська організація, ЗМІ які займаються у своїй діяльності не менше 70% часу (визначається за судовими рішеннями, вироками, ухвалами, постановами або площею друку чи годинами в ефірі) захистом осіб, безпідставно скривджених державою (посадовцем, держслужбовцем), звільняється від сплати податків, користуються пільгами або дотаціями держави на оплату оренди, комунальні послуги, тепло, електроенергію, телефон тощо, у визначеному законом порядку;

- стабільна діяльність громадської організації, ЗМІ впродовж не менше 3-х років на захист інтересів малозахищених, дає право їм користуватися послугами центру зайнятості щодо надання безробітних на громадські роботи потрібної для їхньої діяльності і оплати навчання та стажування потрібних організації кадрів;

- донорство, спонсорство і меценатство в Україні привілейоване згідно закону, погодженому із недержавними громадськими правозахисними організаціями;

- держава забезпечує для немаючих фінансів активістів громадянської суспільно корисної дії можливість оперативного їх спілкування з відповідними міжнародними організаціями.

ГАРАНТІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ЗАХИЩЕНОСТІ

Ст. 46 1. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх достатніми (встановленими законом) умовами життя у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

2. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних і громадських дотаційних закладів для догляду за непрацездатними.

3. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Виконання Закону, щодо забезпечення прав громадян на пільги, доплати, дотації… — є обов’язком державних органів, невиконання державним органом цього обов’язку — злочин, злочинці якого конче караються у встановленому законом порядку.

4. Соціальну захищеність усіх верств населення держава вирішує цілеспрямовано, без загальних пільг, без обов’язку звернення громадян за отриманням належного їм за законом. Державні послуги повинні надаватися цілеспрямовано або максимально можливо за місцем знаходження споживачів цих послуг.

5. Держава забезпечує платнику податку право знати куди йдуть його кошти.

6. Держава не вправі мати борг перед особою(див. коментар 9).

7. Керівник, де є недозволена (загальними зборами територіальної громади) громадськістю черга на отримання послуг, не вправі займати посаду керівника.

8. Довідки для надання послуги добуває орган, який надає послугу (видає документ).

9. Податок з прибутку повинен зростати у відсотках відповідно зросту прибутку.

10. Держава гарантує кредит на пільгових умовах для старту, переконливого у доцільності, проекту, залежно від потреби у проекті для розвитку країни, території, населеного пункту, для збільшення безпеки людям і довкіллю.

11. Держава відповідає за найвигідніше для людини оформлення спадщини, пенсії, іншого належного за законом людині соціального захисту та гарантує: забезпечене спокійне життя добросовісній людині, якісне і своєчасне лікування хворої.

12. Відключення електроенергії, газу, води, тепла, виникнення аварії та інші масові неприємності, вчинені будь-ким невинній особі, тягнуть за собою звільнення, за безлад в галузі, керівника органу (відповідного рівня події) незалежно чи виконав все щоб її уникнути, та відповідальних осіб залежно чи відповідальний або причетний виконав все щоб її уникнути.

Ст. 49. ЗАПОБІГАННЯ ХВОРОБАМ І ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ

1. Кожен  має  право  на  охорону  здоров'я,  медичну допомогу та медичне страхування.

2. Охорона  здоров'я  забезпечується  державним  фінансуванням відповідних  соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

3. Держава створює умови для ефективного і доступного  для  всіх громадян  медичного  обслуговування. 

4. У  державних  і  комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога  надається  безоплатно; існуюча мережа таких закладів  не  може  бути  скорочена. 

5. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

6. Лікар, лікувальний заклад діагностику роблять безоплатно. Діагностичні заклади мають право на комерційну діяльність, за умов повної відповідальності перед пацієнтом (страховою кампанією або державою) за наслідки.

7. Держава оплачує лікування хворого, а страхова компанія компенсує збитки державі у встановленому законом порядку.

8. За неякісне лікування, держава компенсує пацієнту збитки, винні лікар (лікувальний заклад) компенсують збитки державі, а за шкоду і за її наслідки несуть відповідальність, згідно закону.

9. За якісне лікування держава вправі надати дотації на лікування.

10. Лікувальні заклади, що були державною власністю, можуть, в інтересах суспільства, належати приватним особам чи страховим кампаніям за угодою з державою з обов’язковим публічним погодженням умов оренди чи купівлі з громадськістю.

11. Комерційне лікування не може пересікатися в задоволені комерційних інтересів з державним.

12. Держава не вправі не оплатити лікування, за ціною встановленою законом.

13. Державна ціна не може бути вище комерційної в населенім пункті, де здійснюється лікування. Там, де неможливо ліквідувати монополію лікувального комерційного закладу на те чи інше лікування, держава регулює і комерційну ціну, за погодженням з громадськістю відповідного населеного пункту.

ст. 50.  БЕЗПЕКА ЖИТТЯ, ЗДОРОВ’Я І ДОВКІЛЛЯ НАРОДУ УКРАЇНИ

Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Гарантія цього права здійснюється шляхом:

1.     Звільняється від податку наукове дослідження і виробництво не менше трьох видів (визнаних Верховною Радою перспективними щодо безпеки та економіки) джерел енергії, альтернативних до найбільш використовуваних в Україні.

2.     Галузь діяльності, що привела до катастрофи, не має права на розвиток (ця заборона діє до ліквідації наслідків катастрофи максимально за рахунок галузі) і не вправі вважатися безпечною до наукового висновку з цього питання міжнародних експертів, які не можуть вважатися зацікавленими у розвитку галузі.

3. Заборонено розвиток видобутку енергії і діяльність об’єктів, не вивчених щодо можливих наслідків, чи можуть вони нести небезпеку. Такі види енергетики і діяльність об’єктів, вправі існувати тільки для дослідження, в обсягах, що можуть зашкодити не більше 10-ти бажаючим їх дослідити.

4.     В Україні визнається екоцид* в разі, коли смертність перевищує народжуваність в 1,5 рази або коли природна безплідність сімей перевищує 30%; із усіма юридично-правовими наслідками.

*Екоцид. Масове зникнення (зараження) рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу (ст.441 КК).

5.     Місцеві бюджети для відновлення і компенсації безпеки (від існування на їхній території об’єктів, які мають підвищену небезпеку) отримують 30% з прибутку, або (якщо 30% прибутку менші за 5% вартості об’єкта) 5% від вартості об’єкта. Будівництво і експлуатація таких об’єктів без дозволу громадськості, усіх територій теоретично можливого впливу — незаконні.

6.     Дозволами громадськості, місцеві органи влади (шляхом референдумів серед населення усіх територій теоретично можливого впливу) погоджують: стратегію вибору, напрямку і способів розвитку та розбудови; стратегії: енергетичну і сировинну, безпеки життя та довкілля; стратегію забезпечення прав та свобод громадян. Немає права винесення на референдум, проект, який не містить вичерпних розрахунків можливого впливу на людину і довкілля від діяльності і її наслідків.

Якщо законні інтереси громади чи колективу членів громади були свідомо порушені до референдуму, з використанням законодавства чи з вини влади (щодо непогодження шляхом референдуму), то такі рішення влади є нікчемними, а права громади (колективу) повинні бути відновлені.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації, яка може мати вплив на стан довкілля, на безпеку життя і здоров’я, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена

Ст. 55.            1. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

2. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (без винятку), органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

3. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

4. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

5. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом; захист для неплатоспроможного населення забезпечується державою та (або) громадськістю.

Ст. 57.     1. Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки.

2. Державні органи та посадові особи забезпечують здійснення цього права перед застосуванням будь-яких санкцій (див. коментар10).

3. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

4. Держава не вправі покладати чи вимагати відповідальність від особи невинної у незнані свого права, якщо особа не фахівець або до неї не доведене її право зрозуміло офіційно.

5. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними.

Ст. 58. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи (крім випадку використання недоторканості для завідомо неправомірних дій посадовою особою чи державним службовцем, недоторканість не означає невідповідальність)

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, окрім як посадові особи та державні службовці, захищені, у чітко визначених законом випадках, імунітетом непідсудності (судді, депутати, …), за свідоме правопорушення, яке вони допускали на службі, можуть бути, з ініціативи громадськості, досліджені і покарані після втрати права на імунітет.

Ст. 59. 1. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.

2. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав у судових і позасудових відносинах.

3. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура, правозахисні громадські організації та детективи.

Ст. 60. 1. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

2. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність, більша ніж відповідальність злочинця, що його скоїть.

Ст. 62. Особа вважається невинною у вчиненні злочину (правопорушення) і не може бути піддана кримінальному чи іншому покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком (рішенням, Постановою) відповідного суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Визнання вини — не доказ вини.

У разі скасування вироку (рішення, постанови) суду, як неправосудного, держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Ст. 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Наркозалежні, токсикомани, хворі на алкоголізм, сексуально збоченні… ув’язнюються окремо, з метою примусового лікування на час ув’язнення та застереження негативного впливу на ув’язнених, не вражених цією недугою і позбавляються (на період недуги) виборчих прав.

Ст. 68. 1. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

2. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

3. За незнання права, свободи та цивільного обов’язку, відповідальність не наступає, якщо особа могла цього не знати, і її права й свободи, при цьому, не втрачаються(див. коментар 10).

ГАРАНТІЇ ЧЕСНИХ І ПОТРІБНИХ НАРОДУ ВИБОРІВ

Ст. 69. 1. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

2. Політична сила, яка виконала передвиборчі обіцянки менше ніж на 60%, втрачає право на існування, її майно переходить у власність народу; тим силам, які виконали обіцянки не 100%, не зараховуються набрані голоси на наступних виборах у відсотку недовиконання обіцянок (див. коментар 11).

3. Народ України може помилитись в своєму виборі і тому залишає за собою право в будь-який час відкликати свого обранця і на його місце шляхом перевиборів, у встановленому законом порядку, призначити іншого(див. коментар 11). 

4. Громадські організації володіють виборчим правом нарівні з політичними партіями, а також правами профспілок та благодійних організацій, здійснюючи їхні функції щодо реалізації та захисту прав малозахищених (утискуваних у правах, свободах та законних інтересах) і малозабезпечених. (див. коментар ¹²)

5. У виборах не приймають участь і у виборних органах не можуть працювати: громадяни, які входять до числа осіб з капіталом більшим за 60% від капіталу середнього підприємця тієї місцевості, де обертаються його гроші; обвинувачені та осуджені за тяжкі злочини вдруге; осуджені за наклеп, обман, шахрайство та недостовірну інформацію, що мала негативні наслідки. Позбавляються виборчих прав на період недуги: наркозалежні, токсикомани, хворі на алкоголізм, сексуально збоченні і ґвалтівники та психічно недієздатні.

6. Не вправі претендувати на вищі посади в державі ті:

- хто подав ідею або причетний до збільшення комусь зарплати чи пенсії більш ніж у 10 раз за середню по країні, або пільг, що принижують гідність інших не менш шанованих суспільством громадян;

- хто оскаржував у суді невинну особу або громадського активіста чи журналіста, якщо не доказав їхньої вини;

- хто рецидивіст, злочинець;

- хто проти незалежності чи соборності України.

7. Кожен депутат звітується перед виборцем не менше як раз на рік з конкретного питання, за яке цей депутат відповідає (згідно поставлених виборцями завдань). Якщо діяльність депутата задовільною не визнано, то він повинен бути переобраним (див. коментар ¹³).

8. Керівників правоохоронних органів, судів і суддів обирає населення місцевості, де має працювати керівник (суддя), на встановлений законом термін, але не більше, як на чотири роки. Щорічно керівник (суддя) звітується. Якщо не звітувався або результати його діяльності визнано виборцями незадовільними, то керівника (суддю) переобирають достроково (див. коментар ¹⁴).

9. Керівників державних установ не правоохоронних органів обирають галузеві (відповідних фахів) профспілки на загальних зборах строком на 2 роки, з правом переобрання не раніш, як через два роки роботи в галузі не на керівній посаді (якщо працював на керівній посаді, то правом нового обрання володіє не раніше як через 5 років).

10. Керівник звітується загальним зборам щорічно. Незадовільний звіт позбавляє керівника посади, з призначенням виборів іншого. На час перевиборів керує тимчасова комісія обрана загальними зборами профспілки.

11. Депутат вправі покинути фракцію і навіть партію, за відкритими списками якої його обрали, але має переобратися (за недержавний рахунок) кількістю голосів виборців на своїм окрузі не менше, ніж отримала його партія.

12. Депутату ВРУ зарплату нараховують не більше 30 прожиткових мінімумів (без додаткових доплат та без пільг) , житло надають лише тимчасове на період роботи у ВРУ, за ціною не більше середньої у Києві (див. коментар ¹⁵ ). Право законодавчої ініціативи належить кожному депутату.

Ст. 72. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України.

Всеукраїнський чи місцевий референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як десяти відсотків, від загальної кількості зацікавлених у вирішенні будь-якої невирішеної законом або владою проблеми, громадян, які мають право голосу, для залучення народу до безпосереднього здійснення влади.

Ініціатором збору підписів щодо вирішення питання проведення референдуму може виступити будь-яка зацікавлена правоздатна особа або її представник.

Ст. 76.  Склад Верховної Ради України - 280 (орієнтовно - по 9 від обласних територіальних одиниць і по 3 на кожний мільйон населення в містах – самостійних територіальних одиницях) народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного або відкритого (за бажанням громадянина) голосування (див. коментар 16).

Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років та без конфліктів проти України.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України.

Строк повноважень Верховної Ради України чотири роки.

НАГЛЯДОВА РАДА

(верхня палата)

Наглядова Рада складається з 30 осіб — представників, обраних референдумом відповідних територій: 1) від територіальних одиниць України - по 1;  2) від громадськості - 3 представники з усієї України (від найбільш результативних у захисті малозахищених осіб від свавільного беззаконня влади громадських правозахисних організацій, які визначаються тими самими референдумами в територіальних одиницях, за найбільшою сумою набраних голосів).

СТОСУНКИ ПАЛАТ ТА ДЕПУТАТІВ РІЗНИХ РІВНІВ

Законопроект поданий з ініціативи депутата нижнього рівня, схвалений більшістю депутатів відповідної ради нижнього рівня, подається на розгляд депутатів відповідної ради середнього рівня. Після схвалення законопроекту більшістю депутатів відповідної ради середнього рівня законопроект негайно подається на розгляд Верховною Радою України і після його схвалення набуває силу Закону.

а) У випадку коли законопроект поданий з ініціативи депутатів нижнього рівня не схвалюється депутатами відповідної ради середнього рівня, даний законопроект, з вмотивованими зауваженнями, Голова відповідної ради середнього рівня направляє на розгляд всіх відповідних рад нижнього рівня. Після схвалення більшістю рад нижнього рівня законопроект вважається схваленим відповідною радою середнього рівня і направляється нею негайно на розгляд депутатів Верховної Ради України.

Законопроект поданий з ініціативи депутата середнього рівня, після схвалення більшістю депутатів відповідної ради середнього рівня, подається на розгляд депутатів Верховної Ради України.

а) У випадку коли законопроект поданий радою середнього рівня до Верховної Ради України нею не схвалюється, даний законопроект, з вмотивованими зауваженнями, Голова Верховної Ради України направляє на розгляд всіх рад середнього рівня. Після схвалення законопроекту більшістю рад середнього рівня він вважається схваленим Верховною Радою України і набуває силу Закону.

Поправки та доповнення до Конституції України вважаються прийнятими якщо за їх схвалення проголосували три чверті від загальної кількості рад нижнього рівня по всій території України.

 Законопроект поданий депутатом ради нижнього рівня має бути розглянутий відповідною радою нижнього рівня не пізніше як в 30-денний термін з дня реєстрації.

Законопроекти подані радою нижнього рівня та депутатом ради середнього рівня до відповідної ради середнього рівня мають бути розглянуті не пізніше як в 60-денний термін з дня реєстрації в раді середнього рівня.

Законопроекти подані радою середнього рівня та депутатами Верховної Ради України мають бути розглянуті в Верховній Раді України не пізніше як в 90-денний термін з дня реєстрації в Верховній Раді України.

З поважної причини термін розгляду законопроекту може бути збільшений але не більше як на 30 днів.

Ст. 94. Закон підписує Голова Верховної Ради України і негайно передає до наглядової ради, яка щомісячно контролює Закон на його потрібність і конституційність. У разі мотивованого не підписання третиною Наглядової Ради України Закону, він передається на новий розгляд.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, він вважається прийнятим.

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

ГАРАНТ КОНСТИТУЦІЇ – НАРОД УКРАЇНИ

Ст. 102. Контроль додержання Конституції, державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина здійснює НАРОД України.

1.  За діяльністю рад народних депутатів усіх рівнів, Конституційний контроль Народ України здійснює безпосередньо: а) вільним збором інформації про їх діяльність; б) встановленим законом порядком періодичної звітності депутатів перед народом; в) через громадські формування на місцях.

2. За діяльністю державних органів, в т.ч. міліції, прокуратури і суду (не втручаючись в роботу суддів), Конституційний контроль громадяни здійснюють через громадських інспекторів.

2.1 Громадськими інспекторами можуть бути представники (особи - члени або найняті громадською організацією фахівці чи юридичні формування, що мають відповідну освіту, досвід роботи за фахом) лише тих громадських організацій, які мають практику позитивного представництва у суді інтересів малозахищених у справах до цих органів.

2.2. Громадські інспектори, можуть на громадських засадах паралельно з державними органами досліджувати справи (детектив) та аналізувати закінчені судові справи, з правом вимоги відновлення їх розгляду судом.

3. Органи місцевого самоврядування формують власні виконавчі органи, підзвітні громаді у встановленому законом порядку.

4. Держава, спільно (за письмовою угодою) з громадськими правозахисними організаціями, які проявили себе у боротьбі з корупцією, вправі мати (наймати) спокусників, для виявлення хабарників і корупціонерів