ВІСНИК МАЛОЗАХИЩЕНИХ

Вівторок, 27.06.2017, 12:18

Вітаю Вас Гость | RSS | Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід

Головна » Статті » Громадсько-політична діяльність » Духовне збудування особи і суспільства

Народ відчує, де Бог

Народ відчує, де Бог

Сьомого лютого в БК міста Нетішин відбувся круглий стіл на тему: „День релігійної свободи”

Найпопулярніший у Святому Писанні пророк Ісая пише в главі першій у, 16-17 віршах (надалі Іс. 16-17) Умийтесь, очистьте себе! Відкиньте зло ваших учинків і зперед очей Моїх, перестаньте чинити лихе! Навчіться чинити добро, правосуддя жадайте, карайте грабіжника, дайте суд сироті, за вдову заступітесь! Далі в 26 вірші: „Князі твої вперті і друзі злодіям вони, хабара вони люблять усі та женуться за дачкою, не судять вони сироти, удовина справа до них не доходить... І верну твоїх суддів, як перше було, і твоїх радників, як на початку. По цьому тебе будуть звати: місто справедливості, місто вірне! Правосуддям Сіон буде викуплений, а той, хто навернеться в нім, – справедливістю”. Далі (Іс. 59:14-16) “І правосуддя назад відступилося, а справедливість здалека стоїть, бо на майдані спіткнулася істина, правда ж не може прийти, - істина зникла, а той, хто від злого відходить, грабований... І бачить Господь, - і лихе в Його очах, що правди нема! І Він бачив, що немає нікого, і дивувавсь, що немає заступника...”

Слава Богу в Україні знайшовся чоловік, що встав в проломі за народ. Але, що змінилося? Де заступник? Церкви (усі) нас учать, але де самі вони? За кого вони заступилися, якій вдові, сироті вчинили правосуддя, де не дали грабувати того, хто від злого відходить? Хто перший цим “займатися” має? Грішник чи Церква Божа? Хто допоможе, щоб на Землі правда перебувала, правосуддя чинилося? Питаю намісників, кому наказував Бог в Пс 82:3-5: “... озсудіте нужденного та сироту, виправдайте вбогого та бідаря, порятуйте нужденного та бідака, збережіть з руки несправедливих!”

Круглий стіл в Нетішині показав нагальну потребу спілкування Церков ради Бога, ради поглиблення знання про Бога, що значно краще шукати в Святім Писанні істину і хвалитися знанням Бога, ніж своєю Церквою, якої й не кожен її учасник знає, але, забувши, що Бог суддя, опоганює іншу. Треба зауважити, що сказане Божим Словом картання чи докір не є опоганення, а очищення від зла. Сказане з власного серця (і мого) не завжди є істина, але завжди підлягає дослідженню за Божим Словом з повним (вичерпним) підходом до пошуку її.

Круглий стіл показав, що і науковці, і влада, і Церкви деякі щиро чи не щиро, але готові прислухатися до інших, виробляти спільно вимоги з наміром дотримуватися їх.

Вірю, прийде час, і церкви дадуть ідею владі, яку вона буде науково обґрунтовано виконувати, а спільний орган церков контролюватиме її виконання: по-Божому чи не по-Божому діє влада.

Святе письмо пише: на майдані спіткнулась істина. Тож, церкви, не кивайте одна на одну, а на майдані публічно виявляйте, що, на Вашу думку, (але за Божим словом) не Божого в інших наших церквах, і так воно буде виявлене, і осуджене, і знищене. А церкви зближатимуться в знанні істини і у Господі. Такий чесний змаг пришвидшить для нас пізнання Всевишнього. Церква ставатиме Христовою єдинодумною в Богові Всевишньому. Церква, будучи рабом Богу, не зможе бути рабом Державі — оце і буде свобода.

Майданом сучасним можуть бути міжконфесійна газета, радіо, телебачення, але, звичайно, щоб це було з рівним доступом для усіх церков, де матимуть змогу виступити не лише представники тої чи іншої Церкви, а й спільного міжконфесійного органу, який при потребі скаже, що така-то конфесія веде себе так чи так. Послухають православні, католики чи представники інших релігій та ті, що ще вагаються, чи йти до того чи до іншого, і вони собі визначаться, до кого йти, щоб Бога знайти. Коли побачить пастор чи ксьондз, чи батюшка, що до нього перестали йти (бо Бог дав, що люди Боже відчувають), то він змінить свою поведінку як не ради Бога, то ради приходу. Він перестане говорити непристойне про іншу церкву, а буде виявляючи Божим Словом не Боже, думати, якби прийшли люди, щоб в цій Церкві істину Бога знайти.

Кажуть, мірило межі поведінки – Боже Слово. І вірно! Але ж буває і те і те Боже Слово. Наприклад, сатана Христа спокушав виключно Божим словом, але на свій лад. То ж завдання Церков навчити, коли Боже Слово святе, а коли й грішне, бо спокушає Богом. По-простому кажучи, це подібно до того, коли одягнути сироту, щоб вона тобі рабом стала, або в церкву кликати ради більшого приходу, а не ради Бога.

Але не треба вбивати оцю живу  за Бога ревність церков, що ледь народжується. Хай змагаються різні церкви за душі дітей. Можливо, й дійсно, як пропонувалося на круглім столі, - навчати бажаючих в окремій школі, спільно з різними програмами (різних релігій), щоб видно було плід не лише поточний, але й за 10-20-30 літ, та навіть за вік, який житимуть учні цих церков.

На минулому круглому столі вразили наведені факти, коли УПЦ Київського патріархату просила помешкання (тричі почергово) для відкриття приходської школи, але ці приміщення віддавали під “кабаки” різного роду. Жоден показник круглий стіл не прикриє цієї безбожності з плачевними для міста наслідками.

Але знову ж. Чи немає у тім, що їм не дають приміщення вини Церков, котрі кажуть добре: закрийте одно кафе, дайте нам приміщення для навчання духовності дітей? Я вважаю – є. Адже були вибори, були програми кандидатів, а хто з віруючих заглянув у них і в душі кандидатів. Чи є там щось Боже? А колись і царів святі помазували; і як Божим цар виявлявся, то й Богу було приємно, і людям добре. Інші Церкви скажуть: Бог – наш Цар. Так, але прийшли ми в лігво вовче оцим шляхом через царів і щоб швидше вибратися із нього, нову нору не риють, а вертаються до Світла тим шляхом, яким зайшли – лиш в протилежний бік. Проте, вовки задом і вилазять, але ми, люди – то ж і до Світла розвернімося, щоб швидше було - із Світлом ідімо.

Бог вчить, щоб кожний, хто вважає, що його церква чи переконання краще, повинен не паскудити меншого, а видавши себе за меншого, стати меншим, щоб допомагати йому ставати більшим, ближчим до Бога.

Ті Церкви, які це зрозуміли, мають майбутнє, а ті, що сіють ворожнечу на інших, – приречені, бо від них відвертається богослухняний прихід.

У Біблії є послання до семи церков. Кожній з них Бог вказує на відступництво те чи інше, тобто сатанинське, але жодної з них Він не називає сатанинською. Не може на Землі не бути гріха, сатани, бо тут живе грішник, якого треба ще навернути, упокорити, навчити ненавидіти зло, любити добро, чинити милосердя, створити з нього праведника, щоб чинив право і правосуддя, щоб у нього з’явилося бажання освячуватися. Але й у цім процесі освячення ще є гріх, бо й святого Петра Христос назвав сатаною, коли він цього заслужив. Це говорить лише про те, що Христос нас вчить не дивитися на лиця, на особу: чи ти піп, чи ти дяк, чи ти пастир, чи ти ксьондз, чи ще як – але якщо ти у чoмусь згрішив – у тім ти сатана. Бо якщо примішати в бочку меду ложку дьогтю, хто буде їсти? Такі в Небі чи в Царстві Небеснім не потрібні. Тому й сказано: святими ставайте, Я ж бо святий.

Не треба чекати, що мерія організує Церкви, а організуватися Божим Духом. Можна не встановлювати, наприклад, обмежень на те, яка церква має вчити, який вчитель, а вимагати від влади рівних умов, рівного ставлення та вести контроль за тим, чому навчають дітей церкви. Спільно (щоб не було упереджено) вирішувати (радячись з віруючими в церквах), чи праведний, чи Божий підхід до навчання, чи результат їхній потрібен Богу. Але церква (взагалі) потрібна не для контролю, а для удосконалення самого себе у Господі.

Послухавши на круглім столі засновника Церковно-приходської школи Святої Параскеви в Нетішині, яка пропагувала навчання і виховання на християнській моралі, задумався.

Впадає в око те, що церкви наші відірвані (значно більше від вільнішого західного і східного світу) від суспільного життя. Наприклад, прозвучало (з того ж джерела), що ніби демократія і свобода – це дуже небезпечні поняття. Але чи можна судити про смак яблука, не скуштувавши його. Або що людство (поза Церквою) на сьогодні знає краще за демократію? Для того, щоб судити, треба знати, що таке демократія. Звичайно, це ще не Царство Небесне, але й не анархія і не авторитаризм чи тоталітаризм. Це вже загал, який керується спільно обраними в угоду всім.

Людина, яка не спроможна відрізнити у світському житті добро від зла Божою міркою, не може роз’яснити, що з понять ближче, а що далі від Бога, – сліпа. І, звичайно, їй не можна бути поводирем. Бо сліпий сліпого заведе в яму! Щоб вчити інших, треба добре знати і Божу мірку, і добро, і зло; навчитися самому і розрізняти, і чинити поділ на: що добре, а що зле, а тоді вже з Божого благословіння вчити інших.

На круглім столі я сказав щодо теми наступне, (а чи слушно – судіть самі, і хай судить Бог). Спілкування можна розпочати навіть з двох церков, якщо ви дійсно хочете вирішити проблему. Якщо Ви просто хочете захистити свою конфесію, то я Вам так скажу. На мою думку, Ви живете не по-Божому. Але хто тут зібрався, я вважаю, той хоче прийти до Бога. У Бога ж ділення нема (на конфесії).

Але й тут-таки зауважив, що нам (на круглім столі): нав’язують, наприклад, думку, що необхідно мати диплом, щоб вчити дітей. В Христа диплом був? А кого з нас Він не вчить? Я підтримую вас (науковців) у цьому, що людина має бути грамотна і мудра, але міжконфесійна рада, яку визначать місцеві церкви, зможе досить вільно виявити, що та чи інша людина, яка не має диплома, може іноді в декілька раз краще навчати дітей. Що таке буває, погодилися усі присутні.

Є напруга між конфесіями, я відчуваю. Є необхідність зустрічатися. Послухати один одного. Саме так слушно заявила віце-президент Української асоціації релігійної свободи Людмила Олександрівна Филипович.

Не можна з нею не погодитися. Адже очевидно, що котра церква найбільш відкрита перед Богом і людьми, туди люди йдуть. І коли святий Павло хотів проповідувати Слово, навертати невірних до Христової Церкви, він не паскудив навіть язичників, фарисеїв і книжників. Він ішов у синагоги і, хвалячи їх, проповідував щиро Слово Христове. Там часто його били, але почитайте, як дипломатично він звертається до них, ким він тільки не був заради того, щоб хоч одного вирвати з темноти для Христа. Тут спостерігаємо інше: цькування своїх прихожан на інші Церкви. Це не по-Божому. Змагання повинно бути, але добрим змагом, ради Бога і для Бога, а не для власної вигоди чи на службу імперії своїй чи, тим паче, чужій.

Нарешті, Бог каже (Єз. 3:17): “Сину людський, Я настановив тебе вартовим для Ізраїлового дому, - і як почуєш ти слово з уст Моїх, то остережи їх від Мене...” Що ж казати? Ізраїлів намісник остеріг, а наш, ніби український, корисливо (або ж нерозважливо) вибрав, що хоче – та й несе нам. А воно нерідко лиш зверху ніби Боже, то й страждають Бог і люди.

Улюбленцями Бога на Землі часто не священики були (Яків -  Ізраїль – Богоборець, Мойсей, Давид, Соломон і інші Богобоязливі царі), а лідери серед народу, котрі слухалися  Слово Голосу Промовляючого Бога! Служачи народу, священики служили цим лідерам від Бога (бо й  помазували їх на лідерів), а відтак – служили Богу!

Бог наказав служити вперед своєму народу, своїй нації. Навіть Собі Він не завжди дозволяв діяти з народом безпосередньо, а говорив: «Я допоможу йому (народу) через їхнього Бога». Ви ж робите навпаки: щоб український народ сприймав Всевишнього через російського бога. Як це в людях в миру називається? Наприклад: у Вас сім’я, чоловік, Ви його любите і сім’ю безмежно. Але поруч сусідська сім’я, і Ви живете з їхнім чоловіком – то що це?

На жаль, на круглім столі про це ще говорено мало.

Домінація державної думки тут відчутна, а думки церков я ще не чув. Ось як частково, але вдало проблему стосунків і взаємовідносин характеризував Петро Галич — директор Української Асоціації релігійної свободи. „Відсутність складової частини релігійної свободи — свідомість особи, свідомість частини суспільства в Україні. Людина повинна мати право на вибір. Я хочу привести такий приклад: пише в нашу заочну школу одна жінка: в 2000 році я почула вашу Біблійну передачу, я пройшла заочно Біблійний курс , я зрозуміла усю правду Божу і перестала випивати, палить, їсти свинину... Але з мене сміялися, кепкували, і я це все залишила. Пройшло декілька років, я знов почула, цю передачу і вирішила: ні  треба все таки жити по-Божому, жити по заповіді. Знову я повернулася до цього здорового способу життя . Чоловік дуже спротивився, вигнав мене з дому і сказав: „Хай Бог тебе годує” Звичайно, це трагедія. Ця жінка закінчує оптимістично. Так з двома дітьми я залишилася на вулиці, найняла квартиру, я працюю, даю раду своїм дітям. Вони мають що їсти. Але з іншого боку ми розуміємо, як нелегко цій жінці, як нелегко дітям виростати в цій неповній сім’ї. І, звичайно, тут можуть бути думки: винувата Біблійна школа, яка проповідує свої погляди. Я думаю, що це застарілі погляди. Напевно винувата наша така радянська містична точка зору – монополії на істину: ти повинен діяти так як я дію, якщо ти інакший, то ти мені не дружина, не родич, не друг. Я з тобою не хочу спілкуватися, більше того, я можу з тобою навіть боротися тими засобами, які мені доступні. Ясно, що це якраз те, що буде заважати розвитку духовності нашої країни...”

Й серед Церков за круглим столом з державою, про це треба говорити більше

На цьому круглому столі вже чітко домінувала думка, що злука Церков і між собою і з державою у будівництві народу, будівництві духовної нації необхідна. Проте вражає, що аудиторія так і не знайшла стовпа єднання, яким є Бог, його здорова наука, як жити, як навчати, як боротися і перемагати.

Дещо успішніше дискутували з приводу: хто ж має ініціювати дії.

Обговорювалося питання свободи Церков глибоко. Але спочатку договорилися до того, що Церква Церкві не вправі вказувати недоліки в знанні Бога і виглядало по земному ніби вірно: в чужий монастир із своїм статутом не ходять. Анатолій Войтко заперечив, що це думка не про небесне.

Адже святий Павло і сам Христос ходили в синагоги де мали іншу думку про Бога і переконували, що їхня думка хибна, що шлях, який їхня Церква обрала, до Бога не веде. І звернув увагу, з якою дипломатією при вирішенні цього питання підходив Павло і в той же час, скільки його раз били, гнали й Христа за нове Євангеліє. Зійшлися на тому, що не годиться позакулісно наговорювати, а треба робити публічні дебати. Народ відчує, де Бог. Домінує така думка, що нам мають зверху подати, кого як вчити. Демократичний світ давно вже від цього відійшов. Зберіться і домовтесь, як Ви хочете вчити тут, яким релігіям і чому. Не тим каконами чи постулатами, котрі Вам перераховує держава сьогодні, а яку Ви науку хочете тут мати. Оце називається свобода слова і свобода думки. Багато ще може бути варіантів, але принцип має бути такий: якщо вирішується за круглим столом, то тут не має бути так, що: давайте зробимо раду, а повинно бути так: — давайте послухаємо думку кожного з цих Церков — хоче раду чи хоче щось інше. Даймо їм трибуну. І хай проповідують Боже Слово, і хай нам Бог допоможе розібратися, де Воно щиро проповідується. Тих і оберемо в помічники в дорозі до Справжнього Бога!

Іван Висновок

Категорія: Духовне збудування особи і суспільства | Додав: Voytko (05.02.2010)
Переглядів: 405 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Форма входу

Категорії розділу

Листи-запрошення до співпраці [3]
В категорії представленні листи і звернення борців до різних установ, політичних партій та громадських організацій, посадових осіб, з пропозиціями співпраці, а також вищевказаних осіб до ГО ЗБЗС.
Політика держави не народна [4]
Яка громадськість змінить життя на краще [10]
Громадські Пропозиції змін Конституції України — гарантія зникнення беззаконня і корупції [18]
Духовне збудування особи і суспільства [77]
Громадський контроль влади, експертиза дій влади [3]

Пошук

Наше опитування

Чи можливо знищити корупцію в Україні демократичними методами?
Всего ответов: 272

Статистика


Онлайн всьго: 1
Гоcті: 1
Користувачів: 0