СЕНС БУТТЯ
В дзеркалі ні мудрості, ні розуму не видно. Ми люди, коли дивимось у дзеркало, то оцінюємо зовнішність. І нас хвилює те, що ми прагнемо показати, прирівнюючись до того, що ми запримітимо у інших: гарна хода, гарні зуби, шия, волосся, ніс, очі, вбрання... тобто оцінюємо й себе, й один одного, як коня на базарі. А от Бог, чи апостоли і в снах приходять чемно , без будь-яких окрас (людських), але від цього лише краще помітні чистота, краса
душ їхніх. Ніхто з людей не прагне стати хоч би й найгарнішим конем, метеликом, чи левом, — але часто в собі показує саме таку красу. Для дійсно духовної людини прикраси, це омана — бо виставляє природній світ і гнітить духовний. Придивімося. Самі сильні кінь, слон — поставлені служити людині. Самі красиві метелики, плодять хробака. Хіба людина перемагає їх красою, чи силою? Людині ж, дане плодити розум та мудрість в творінні добра та любові. — На скільки це вище, й без природної краси,
чи сили — можливе! І в тім краса і сила духовні. Природа то автомат, працюючий за програмою. Рухає природу спокуса. Регулює — смерть. Людина, котра взяла від Бога, дасть тілу бути вбитим, згоріти, згнити, але не дасть духу впасти. й душа у такої, як кулька з димом, —чим тепліше, чистіше — більший в ній Божий Дух, тим вище відлітає - ближче до Бога. При певнім рівні розвитку Духу Божого в людині Бог просить приходити наосліп — по вірі, з поміччю Страху Господнього. Враз зрозуміти, та ще й переробитись
досить нелегко. Щоб вродити і зростити у собі високий — Божий Дух доброчинства, необхідно вбити природну спокусу. Навчитись і користуватися природою за потребою — не за спокусою. Прагнення творіння добра, яке створює добро, має мати повну перемогу над бажаннями природними, навіть на перший погляд добрими, але, які потім, за певних умов, не призведуть до добра. Людина не буває абсолютною, грішить - спокушається, але вона вдосконалюється. Тому, під час будування її духу, вельми
значимою є щирість намірів, залежна від рівня пізнаного, що й дає людині право на нове пізнання. Згідно з цим правом, її й відкривається різне, але не без прагнення пізнати. Так само, залежно від накопиченого прагнення перемогти спокусу, надається сила Духу Божого, котра й перемагає спокусу. Природа — автомат, раз запрограмований. Людина — автомат, котрий сам себе програмує, але під контролем Божим — щоб на добро. Необхідність, потребу, нужду, жагу добра в людині часто найкраще і швидше виробляє
зло, застосоване до неї там, де вона його творила стосовно інших. Спокута гріхів предків дається для відчуття єдності поколінь нащадками і виховання відповідальності за майбутнє. Розуміння необхідності творити себе творцем добра, прискорює шлях накопичення Божого Духу. Але спокуса не дає дрімати духу, перевіряє його силу - надійність, стійкість — аж до смерті плоті.
|
