Стаття 151. Соціальну захищеність
усіх верств населення держава вирішує цілеспрямовано, без загальних пільг, без обов’язку звернення громадян за отриманням належного їм за законом, через громадські
організації споживачів послуг захисту.
Стаття 152. Державні послуги повинні надаватися цілеспрямовано або
максимально можливо за місцем знаходження споживачів цих послуг, через громадські
організації споживачів цих послуг.
Стаття 153. Якщо є черга на отримання послуг більша, ніж дозволена зборами
відповідної територіальної громади, то керівник органу, де така є, не вправі
займати посаду керівника.
Стаття 154. Довідки для надання послуги добуває орган, який надає послугу
(видає документ). Виконання Закону, щодо забезпечення прав громадян на пільги,
доплати, дотації… — є обов’язком державних органів, а невиконання державним
органом цього обов’язку — злочин, злочинці
якого конче караються у встановленому законом порядку.
Відповідальність держслужбовців за неналежне вирішення (не вирішення)
соціальної захищеності і неналежне надання (ненадання) державних послуг
встановлюється законом.
Стаття
155. Кожен має право на достатній життєвий
рівень для себе і своєї сім'ї, що
включає достатнє харчування, одяг, житло. Держава забезпечує це право, і не пред’являє
претензій за невиконання матеріального обов’язку перед державою, якщо це право
не забезпечене.
Стаття
156. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою,
регулюється законом, на таких засадах: шлюб
ґрунтується на вільній
згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права
і обов'язки у шлюбі та сім'ї; батьки зобов'язані
утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти
зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків; діти рівні
у своїх правах
незалежно від походження, а
також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним; насильство над
дитиною та її
експлуатація переслідуються за законом; виховання працелюбства не є експлуатацією;
докір та
покарання, які будують дитину доброю не є
насильством. Держава
відповідає, заохочує і підтримує утримання,
виховання дітей-сиріт і
дітей, позбавлених
батьківського піклування, а також, у
встановленому законом порядку, їхнє подальше забезпечення роботою та житлом.
Стаття
157. Право на охорону
здоров'я та медичну допомогу.
1.
Забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і
оздоровчо-профілактичних програм, з відсотку з податку. Плата закладу від
держави йде не на програму, а за надану послугу. Держава наймає державний
лікувальний заклад, оплачує лікування хворого, згідно виставлених рахунків
лікарнею за цінами лікування середніми у Європі, плюс - європейський, мінус -
не європейський рівень лікування, згідно щорічно встановленого законом
кошторису.
2.
Допомога закладам здоров’я – благодійна справа, здійснюється, у встановленому
законом порядку, через державу і не оподатковується а заохочується.
3.
Державні лікар, лікувальний заклад діагностику роблять безоплатно. У державних
і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких
закладів не може
бути скорочена.
4.
Держава не вправі не оплатити лікування, за ціною встановленою законом.
5.
Не державні комерційні діагностичні, профілактичні і лікувальні заклади мають
право на існування виключно на конкурентній основі з державними.
6.
Державна ціна не може бути вище комерційної в населенім пункті, де здійснюється
лікування.
7.
Там, де неможливо ліквідувати монополію лікувального комерційного закладу на те
чи інше лікування, держава регулює і комерційну ціну, за погодженням з
громадськістю відповідного населеного пункту.
8.
Держава вправі стягнути затрати на лікування хворих, з підприємств та з громад
тих територій на яких вони захворіли.
9.
За неякісне лікування, держава компенсує пацієнту збитки, винні лікар
(лікувальний заклад) компенсують збитки державі, а за шкоду і за її наслідки
винні несуть відповідальність, згідно закону.
Стаття 158. За високоякісне лікування
лікувальному закладу будь-якої форми власності держава повинна надати дотації
на лікування.
Стаття 159. Лікувальні заклади, що
були державною власністю, можуть, в інтересах суспільства, належати приватним
особам чи страховим кампаніям за угодою з державою з обов’язковим публічним
погодженням умов оренди чи купівлі з громадськістю.
Стаття 160. Діагностичні
і лікувальні заклади мають право на комерційну діяльність, за умов повної
чітко визначеної у статутних документах відповідальності
перед пацієнтом за наслідки.
Комерційне
лікування не може пересікатися в задоволені комерційних інтересів з державним.
Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності на
конкурентній основі.
Стаття
162. Право на безпечне для життя і
здоров'я довкілля гарантується, а його забезпечення визначається Законом,
зокрема — довготою життя і станом здоров’я, і рахується забезпеченим, коли
довгота життя вища за середню по Європі, а захворюваність, коли нижча за
середню у Європі.
Зокрема,
гарантія цього права здійснюється шляхом:
1. Звільняється від податку наукове
дослідження і виробництво не менше трьох видів (визнаних Верховною Радою
перспективними щодо безпеки та економіки) джерел енергії, альтернативних до
найбільш використовуваних в Україні.
2. Галузь діяльності, що привела до
катастрофи, не має права на розвиток (ця заборона діє до ліквідації наслідків
катастрофи максимально за рахунок галузі) і не вправі вважатися безпечною до
виконання наукового висновку з цього питання міжнародних експертів, які не
можуть вважатися зацікавленими у розвитку галузі.
3.
Заборонено розвиток видобутку енергії і діяльність об’єктів енергій, не
вивчених щодо можливих наслідків, яку можуть вони нести небезпеку. Такі види
енергетики і діяльність об’єктів, вправі існувати тільки для дослідження, в
обсягах, що можуть зашкодити не більше 10-ти бажаючим їх дослідити.
4. В
Україні визнається екоцид* (початок геноциду) в разі, коли смертність перевищує народжуваність в 1,1
рази або коли природна безплідність сімей перевищує 30%; із усіма
юридично-правовими наслідками, встановленими законом.
*Екоцид. Масове зникнення (зараження) рослинного або
тваринного світу, отруєння атмосфери
або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну
катастрофу (ст.441 КК).
5. Місцеві
бюджети для відновлення і компенсації безпеки (від існування на їхній території
об’єктів, які мають підвищену небезпеку) отримують 30% з прибутку, або (якщо
30% прибутку менші за 5% вартості об’єкта) 5% від вартості об’єкта. Будівництво
і експлуатація таких об’єктів без дозволу громадськості, усіх територій
теоретично можливого впливу — незаконні. Територія теоретично можливого впливу
встановлюється законом на випадки: будівництв, експлуатації, ремонтів,
профілактики та аварій, з урахуванням впливу кожного елементу, які є чи можуть
бути продуктами діяльності, та
елементів, що утворюються внаслідок їх розпаду чи сполук елементів, які можуть
виникнути з часом, на стан організмів в малих та великих дозах окремо.
6. Дозволами
громадськості, місцеві органи влади (шляхом референдумів серед виборців усіх
територій теоретично можливого впливу) погоджують: стратегію вибору, напрямку і
способів розвитку та розбудови; стратегії: енергетичну і сировинну, безпеки
життя та довкілля; стратегію забезпечення прав та свобод громадян.
Немає права винесення на референдум, проект, щодо
будь-якої діяльності, який не містить вичерпних розрахунків, виконаних
відповідно вимог цієї Конституції, щодо можливого впливу на людину і довкілля
від діяльності і її наслідків.
До отримання результатів референдумів забороняється
обговорення цього питання органами влади, також прийняття рішень, угод тощо.
Забороняється реклама, проведення будь-яких
конкурсів, культурно-мистецьких заходів
та спортивних змагань, що можуть пропагувати будівництво чи діяльність
об’єктів підвищеної небезпеки для довкілля і здоров’я.
Відповідальність за порушення цієї норми
встановлюється законом, як за тяжкий злочин.
7. Якщо законні інтереси
громади чи колективу членів громади були свідомо порушені до референдуму, з
використанням законодавства чи з вини влади (щодо непогодження шляхом
референдуму), то такі рішення влади є нікчемними, а права громади (колективу)
повинні бути відновлені а збитки та шкода відшкодовані максимально можливо.
8. Кожному гарантується право вільного доступу
до інформації, яка може мати вплив на стан довкілля, на безпеку життя і
здоров’я, зокрема про смертність та хворобливість, про якість харчових
продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація
ніким не може бути засекречена.
9. Держава відповідає перед людиною за свою
діяльність (бездіяльність) щодо стану довкілля у встановленому законом порядку.
Відповідальність
за порушення цієї норми встановлюється законом, як за тяжкий злочин. Негайне
відшкодування завданої шкоди, порушенням цього права, гарантується державою, з
наступною компенсацією за рахунок винних.
Стаття 173. Держава захищає права виробників та споживачів через правозахисні
громадські (в т.ч. духовні) організації, створенні, відповідно виробниками
чи(та) споживачами, здійснює контроль за якістю і
безпечністю продукції підприємництва та
усіх видів послуг
і робіт, сприяє діяльності громадських організацій виробників та
споживачів.
Допомога правозахисним неприбутковим організаціям –
благодійна справа, здійснюється, у встановленому законом порядку,
цілеспрямовано.
Стаття
174. Кожен має право на освіту. Повна
загальна середня освіта є обов'язковою.
1. Держава, з встановленого законом відсотку від податку, безоплатно навчає, розвиває
освіту, надає державні стипендії,
пільги учням і студентам. Хто бажає, у встановленому законом порядку, допомагає
тим закладам освіти, які не руйнують а будують особу; допомога не
оподатковується а заохочується. Держава наймає навчальний заклад, оплачує не
програми, а надані послуги відповідно їх якості, згідно виставлених рахунків за
цінами навчання середніми у Європі, плюс - європейський, мінус - не
європейський рівень навчання; коефіцієнт і кошторис встановлює законом щорічно.
2. Громадянам,
які належать до національних
меншин, відповідно до закону,
гарантується право на вивчення рідної
мови чи навчання нею у державних і комунальних навчальних закладах або через
національні культурні товариства, скрізь, де такого навчання прагне достатньо
бажаючих, для його організації. Організація такого навчання покладається на ініціаторів.
Стаття 186. Кожен (крім злочинців, наркозалежних,
токсикоманів, хворих на алкоголізм, сексуально збочених… – статус яких чітко
визначається законом), має право на повагу до його гідності.
Стаття 197. Кожен має право будь-якими не забороненими
законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних
посягань. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (крім випадків
нагальної загрози життю людини чи невідворотної загрози безпеці суспільства); захист для
неплатоспроможних громадян забезпечується, у встановленому законом порядку,
державою та (або) громадськістю.
Розділ VII ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
(ПОВНОВАЖЕННЯ ДЕПУТАТІВ)
Стаття 198. Верховна Рада України
— законодавча влада. Склад - 280
(орієнтовно - по 9 від обласних територіальних одиниць і по 3 на кожний мільйон
населення в містах – самостійних територіальних одиницях) народних депутатів України.
Стаття 199. Народним депутатом України може бути обрано
праведного і порядного громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти
трьох років, має право голосу, згідно ст. ст.
108-110, не має обмежень визначених цією Конституцією, проживає в Україні
протягом останніх п'яти років і не був у конфлікті проти України.
Стаття 200. Порядок
проведення виборів народних
депутатів України встановлюється
цією Конституцією та законом про вибори. Чергові вибори
до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю березня четвертого
року повноважень Верховної Ради України.
Стаття 202. Обраний депутат втрачає право бути ним, якщо проявив не вірність Україні, не вичерпно діяв, коли треба було
обороняти суверенітет і
незалежність України, дбати
про благо Вітчизни і добробут Українського народу, порушив Конституцію чи закони України, не
виконував своїх обов'язків, або діяв в інтересах своїх виборців не діючи в інтересах всього
народу України.
Стаття 204. Депутат у
раді представляє не партію, не організацію, за відкритими списками якої його
обрали, а виборців на своїм окрузі і відповідної територіальної одиниці, так
саме, як депутат, який був кандидатом само висуванцем. Розподіл
територій, відповідних тим, на яких обирали само висуванців, виконується
негайно після оголошення результатів голосування, виконується шляхом
жеребкування. Тобто, кожний виборчий округ матиме два депутати: 1 – від партії
чи громадської організації; 2 – само висуванець. Спільні інтереси (комітети)
діляться між усіма (тими і тими разом) не залежно від належності депутата до
округу чи способу висування.
Стаття 205. Депутати
України не можуть мати іншого представницького мандата або
перебувати на державній службі. Депутат, що скористався мандатом іншого
депутата чи приступив до функцій депутата, перебуваючи на державній службі - злочинець, підлягає негайному арешту на 1
рік позбавлення волі, з відбуванням покарання у зоні строго режиму.
Депутатський мандат
несумісний з іншими видами
діяльності.
Стаття 206. Депутату ВРУ
зарплату нараховують не більше 10 прожиткових мінімумів (без додаткових доплат
та без пільг), житло надають лише тимчасове на період роботи у ВРУ, за ціною не
більше середньої у Києві, без права приватизації, купівлі чи продажу.
Стаття 207. Рада не вправі
приймати чи змінювати закони (підзаконні акти), які встановлюють зарплату і
пільги депутатам її скликання.
Стаття 208. Право
законодавчої ініціативи належить кожному депутату.
Стаття 209. Депутати України не несуть юридичної
відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та
його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп і у випадках
встановлених цією Конституцією. Не можуть бути без
згоди Верховної Ради України
притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.
Розділ VIII НАГЛЯДОВА
РАДА(ВЕРХНЯ ПАЛАТА)
Стаття 242. Наглядова Рада (верхня палата) складається з 30 осіб —
керівників територіальних одиниць України - по 1; від громадськості - 3 представники з усієї
України (від найбільш результативних у захисті малозахищених осіб від
свавільного беззаконня влади громадських правозахисних організацій, які
визначаються референдумами в територіальних одиницях, за найбільшою сумою
набраних голосів.
Стаття 243. Законопроект поданий з ініціативи депутата
нижнього рівня, схвалений більшістю депутатів відповідної ради нижнього рівня,
подається на розгляд депутатів відповідної ради середнього рівня. Після
схвалення законопроекту більшістю депутатів відповідної ради середнього рівня
законопроект негайно подається на розгляд Верховною Радою України і після його
схвалення набуває силу Закону.
Стаття 244. У випадку коли
законопроект поданий з ініціативи депутатів нижнього рівня не схвалюється
депутатами відповідної ради середнього рівня, даний законопроект, з вмотивованими
зауваженнями, Голова відповідної ради середнього рівня направляє на розгляд
всіх відповідних рад нижнього рівня. Після схвалення більшістю рад нижнього
рівня законопроект вважається схваленим відповідною радою середнього рівня і
направляється нею негайно на розгляд депутатів Верховної Ради України.
Стаття 245. Законопроект поданий з
ініціативи депутата середнього рівня, після схвалення більшістю депутатів
відповідної ради середнього рівня, подається на розгляд депутатів Верховної
Ради України.
Стаття 246. У випадку коли
законопроект поданий радою середнього рівня до Верховної Ради України нею не
схвалюється, даний законопроект, з вмотивованими зауваженнями, Голова Верховної
Ради України направляє на розгляд всіх рад середнього рівня. Після схвалення
законопроекту більшістю рад середнього рівня він вважається схваленим Верховною
Радою України і набуває силу Закону.
Стаття 247. Поправки та доповнення
до Конституції України вважаються прийнятими якщо за їх схвалення проголосували
три чверті від загальної кількості рад нижнього рівня по всій території
України.
Стаття 248. Законопроект поданий депутатом ради нижнього рівня має
бути розглянутий відповідною радою нижнього рівня не пізніше як в 30-денний
термін з дня реєстрації.
Стаття 249. Законопроекти подані радою
нижнього рівня та депутатом ради середнього рівня до відповідної ради
середнього рівня мають бути розглянуті не пізніше як в 60-денний термін з дня
реєстрації в раді середнього рівня.
Стаття 250. Законопроекти подані
радою середнього рівня та депутатами Верховної Ради України мають бути
розглянуті в Верховній Раді України не пізніше як в 90-денний термін з дня
реєстрації в Верховній Раді України.
| 