Міліція захисник, чи капкан на людей?
Наші читачі, певно звернули увагу на статтю в попередньому номері газети „Вісника малозахищених” про те, як „пішов у підпілля” житель Острозького району Рівненської області А.Смолій, переховуючись від правоохоронних органів.
Хто не читав цього матеріалу, нагадаю суть справи. Мова йде про дуже сумнівне рішення Острозького районного суду відносно громадянина Смолія, якого було засуджено по статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення за злісну непокору працівникам міліції під час затримання. В свою чергу ця непокора виникла внаслідок неправомірного, як ми вважаємо, рішення міліціонерів Острозького районного відділу внутрішніх справ ст.л-та
Коцюбайло та ст. л-та Середюка затримати громадянина А.Смолія за пияцтво (а саме, нібито за знаходження у нетверезому стані у громадському місці, що на думку міліціонерів ганьбило моральну честь та людську гідність інших людей).
Можливо, дехто з читачів не знаючи всіх обставин скаже, що це добре – покарали, ще одного п’яницю. Я також ніколи би не став на захист антиморальних елементів нашого суспільства, як би не деякі дивні, на мій погляд, обставини цієї справи.
Прочитавши більш уважніше матеріали суду по справі Смолія, які надішли до редакції газети, я замислився, чи не могло тут бути судової помилки по відношенню до „порушника”? Суддя, від якої згідно закону вимагався справедливий та всебічний розгляд справи, чомусь не виконала необхідних у спірних питаннях дій, на яких наполягав А.Смолій. Чомусь не були запрошені на засідання свідки з боку А.Смолія, а також свідки з боку обвинувачення. Не
було уточнено на суді, як насправді проходило медичне обстеження на предмет виявлення степеню сп’яніння Смолія, хоча сам Смолій неодноразово говорив про його фальсифікацію. Я так розумію, що для судді все було ясно практично без слів, тому судове засідання по справі Смолія тривало трохи більше ніж 5 хвилин. Сам А.Смолій не визнав себе винним на судовому засіданні ані в пияцтві, ані у злісному опорі працівникам міліції. Але це не здивувало „суддів”, які, напевно, звикли відноситися до людей, що попали в „капкан
правосуддя”, як до злочинців. Отже, і цей суддя став на бік ст.л-та Коцюбайла, який для цього зробив все: і „героїчно” затримав „злочинця”, і „організував” для нього медичне обстеження, і він же складав протокол та відповідні документи для суду, і він же пред’являв обвинувачення у суді. Саме судове засідання відбувалось, на мій погляд, також дуже дивно. Смолій на цьому засіданні знаходився перед „світлими” очами лише двох людей: судді Чирука Т.М. та ст. л-та Коцюбайла О.С. (у мене відразу виникла асоціація з
горезвісними сталінськими „трійками”). Можливо, судовою процедурою і допускається розглядати подібні справи у такому складі, але як на мене, то я би не хотів щоб, наприклад, мою справу розглядали таким чином, особливо за участі обвинувача, який перед цим мав зі мною конфлікт.
Давайте тепер дещо уважніше розглянемо ті докази, якими керувався суддя при винесенні свого рішення.
Як випливає з матеріалів суду, а саме – з Постанови Острозького районного суду від 5.05.05. суддя це зробив на підставі трьох доказів: Протоколу про адміністративне правопорушення громадянина А.Смолія від 02.05.05, Протоколу медичного освідчення на предмет алкогольного сп’яніння А.Смолія, поясненнями свідків.
Тепер давайте розберемось, що це за такі документи і що це за свідки.
Перший документ – Протокол про адміністративне правопорушення гр. А.Смолія від 02.05.05. Це порушення наче б то було скоєно ним у вигляді появи у громадському місці у нетверезому стані, причому його вигляд, пише ст. л-т Коцюбайло, „ображав людську гідність і громадську мораль”. Цікаво, чию ж мораль ображав А.Смолій о 12 годині ночі на пустинній сільській вулиці? Як в умовах обмеженої видимості можна було розгледіти, що зовнішній вигляд
А.Смолія був саме неохайним і ображав найцінніші людські почуття? Якщо додати, що ст. л-т Коцюбайло їхав на машині, а степінь сп’яніння „порушника” з великим припущенням та сумнівом була визнана „легкою”, то, погодьтесь, що було б дуже проблематично будь-кому розпізнати ознаки такого „порушення” в подібних умовах. Треба мати неабиякі здібності, щоб виявляти на швидкості такі порушення. Ймовірно, ст. л-т Коцюбайло як раз і є таким „суперкопом”, Острозького райвідділу внутрішніх справ, але ж де він узяв уночі тих
людей, моральну гідність яких ображав зовнішній облік Смолія? Де ті люди, яких повинен був захищати правоохоронець? Немає їх і не було тоді, крім ст. л-та Коцюбайла та його друзів. Чи може, ст. л-т Коцюбайло думає, що ця стаття стосується для захисту честі і гідності лише самих міліціонерів? Я вважаю, що все ж таки ця стаття (185 Кодексу України про адміністративні правопорушення) існує для захисту людей, які знаходяться у якомусь громадському місці та потребують допомоги працівників міліції від п’яниць.
Тепер скажіть, люди добрі, виходячи з вище викладеного, як ви вважаєте: чи можна було взагалі під час розгляду справи на суді визнати нічну сільську вулицю громадським місцем, а дії міліціонерів бездоганними? Чи був таким соціально небезпечним елементом А.Смолій, що його треба було арештувати силою? Де ж та справедливість, об’єктивність розгляду справи, що вимагається від судді? А це був його обов’язок.
Тепер розберемо другий документ. Це – ”Виписка з протоколу медичного освідчення на предмет сп’яніння громадянина А.Смолія”. Можливо, суддя і не знав, яким чином був „добутий” той документ. Судочинець, безперечно, повинен довіряти правоохоронним органам, які надають такі документи, бо я думаю, якби суддя все ж таки узнав, яким способом це свідчення з’явилося на світ, він би його, як мінімум просто викинув. Бо історія появи цього документа
є дуже брудною і не додає нашим правоохоронцям плюсів до набуття собі доброго імені, а, скоріш, навпаки. Про порушення під час медичного обстеження неодноразово А.Смолій говорив на суді. Але суддя жодного разу не звернув уваги на ті слова, хоча на підставі саме цього медичного обстеження було винесене рішення про покарання гр.Смолія. Чому суддя не захотів перевірити те, як робили „експертизу” сп’яніння? Невідомо. Хоча, якщо б почав розбиратися, це надало б розгляду справи більше об’єктивності (тобто, як раз того,
що від судді і вимагається).
Тепер – свідки Б. і В. Не знаю, чому вони не були на суді, але з деяких пір я дуже цікавлюся особами будь-яких свідків. Хто вони, звідки з’являються? В протоколі по справі Смолія фігурують прізвища аж двох свідків. Тепер давайте поцікавимось, що то за свідки. Чи не трапиться так, як у випадку, про який розповіла мені людина, яка є зовсім непричетна до справи зі Смолієм?
Цей випадок трапився на Шепетівському залізничному вокзалі (Хмельницька область). Мій знайомий в нетверезому стані (свою вину він визнає повністю) був затриманий на вокзалі працівниками міліції, які провели його у відділення міліції для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Я узнав про цей випадок зі слів самого порушника, і ще тоді, в розмові з ним я піддав ту людину критиці за невміння пити та поводитися у суспільстві,
але деякі слова Олександра (так звали того порушника) мене зацікавили. Справа у тому, що для складання протоколу необхідні свідки, прізвища яких заноситься у протокол посадовцем, що його складає. У випадку з Олександром він бачив тих свідків, як кажуть, на власні очі.
Один з свідків був міліціонером, але знаходився у службовому приміщенні у цивільному одязі. Він з готовністю взявся підтвердити “негідну поведінку” порушника. Мій знайомий був місцевим хлопцем та добре знав в обличчя того міліціонера. Разом з Олександром ми дійшли до висновку, що можливо цей міліціонер не просто тут знаходився в цивільному одязі, а не у формі. Він, як ми зрозуміли, як раз і був “групою підтримки” офіціального наряду
міліції, тобто тим „ незалежним свідком”, щоб засвідчити будь що на користь стражів порядку. Добре, що Олександр знав особливість “випадкового свідка”, а що говорити про тих, хто не знає? Вони все сприймають за чисту монету. Люди справді думають, що настільки образили своїм зовнішнім виглядом честь та гідність громадян , що ті готові свідчити проти них у суді.
Другим свідком був місцевий попрошайка, якого Олександр постійно бачив біля вокзалу. Всі гроші, які випрошувались вдень, увечері ним пропивались. Звичайно ж він також з готовністю взявся підтвердити аморальну поведінку Олександра. Можливо, що одне із призначень цього попрошайки як раз і було в тому, щоб бути другим свідком для міліції у необхідних випадках. А як же ще інакше можна пояснити його знаходження день у день у п’яному вигляді
перед очима правоохоронців на цьому вокзалі? Щоб його не ганяли міліціонери, він був готовий для них на будь-яку послугу. Ось такі люди підписали протокол. В результаті був складений документ (копію якого Олександр отримав поштою) один до одного схожий на той, що написали про А.Смолія. Навіть формуліровки як близнюки-браття: “…знаходився у п’яному стані, мав неохайний зовнішній вигляд, чим ображав людську гідність та громадську мораль.” Ось з таким механізмом залучення свідків до справи стикнувся Олександр під
час свого контакту зі стражами порядку.
А яких свідків ми маємо у випадку з Смолієм? В ході журналістського розслідування, яке розпочалося по факту скарги гр. А.Смолія в організацію „Борців “за справедливість” щодо несправедливих дій по відношенню до нього з боку правоохоронних органів Острозького р-ну, про одного з свідків вже стало відомо, що він відбував сім років позбавлення волі за рішенням суду. Що це за людина? Чи не є вона також маріонеткою в руках ст. л-та Коцюбайла?
По відношенню до іншого свідка зараз також встановлюється його особа, тобто, хто він такий та які мав підстави свідчити проти Смолія. Але, якими би не були ці свідки, на судове засіданні їх не запросили і через те невідомо, що взагалі вони були здатні свідчити. Свідків на засіданні не було, але у Постанові суду чітко визначено, що ця Постанова прийнята на підставі не тільки документів, але ж й свідчень свідків. То як тепер можна вважати, що ця Постанова суду прийнята справедливо і об’єктивно,
якщо не слухали цих свідків?
Крім цього, було б непогано, якщо при розгляді цієї справи врахувався ще один фактор, який міг істотно вплинути на справедливе рішення суду, а саме – особу ст. л-та Коцюбайло. Чи завжди він користується у своїй роботі чесними та справедливими методами? Можливо, сучасним законодавством не передбачено брати під сумнів міліцейські протоколи, а також особи тих, хто їх писав, але ж яктоді мати гарантований захист від свавілля стражів порядку
у випадку їх недисциплінованості і не зовсім чистих дій?
Тепер, беручи до уваги усі перелічені вузькі місця цієї справи, дуже сумнівною виглядає її справедливість, правильність та всебічність розгляду, якщо дивіться на неї з точки зору простого громадянина. А що ж робити з гр. А.Смолієм? Отже він вже тривалий термін переховується на рідній землі як останній ворог. Кому ж він є ворогом? Хто його таким зробив? Якщо його зробили дурнем (а це за бажанням деяких правоохоронців зробити неважко -
ми бачимо, що система відпрацьована) - то коли йому повернуть чесне імя і можливість нормально жити?
|
