Конституція — України Божої
Або -
РЕВОЛЮЦІЯ БЕЗ ВИЛ І БЕЗ СТРІЛЯНИНИ
Витяг по темі села, землі, надр і водних ресурсів
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 15. Використання тимчасових економічних ускладнень в життю людини, як привід для підвищення ступеню її експлуатації, — є злочин, відповідальність за який встановлює закон.
Стаття 18. Діяльність особи, організації, підприємства і установи у недержавних інтересах (якщо така діяльність не підпадає під дію законодавства про кримінальну чи іншу відповідальність) підлягає додатковому оподаткуванню. Такий податок становить 20%, у відсотках від загальної діяльності організації, підприємства і установи. І ним має оподатковуватися діяльність не лише та, яка задекларована у статутних та програмних документах, а й та, що практично здійснюється.
Недержавним інтересом являється все те, що не суперечить законодавству України, але не дозволене державою в установленому законом порядку, не відповідає Духу Всевишнього (моралі) у людях чи для суспільства, суперечить інтересу Народу України та (або) шкодить творінню чи сприяє руйнуванню довкілля, суспільства чи особи.
Стаття 19. Держава гарантує кредит на пільгових, визначених законом, умовах для старту, переконливого у доцільності, проекту, залежно від потреби у проекті для розвитку країни, території, населеного пункту, для збільшення безпеки людям і довкіллю.
Стаття 20. Земля, її надра, природні і водні ресурси :
— основне джерело існування та процвітання праведного Народу України, є його невід’ємним даром Божим та власністю, і тому не може використовуватись як засіб застави та платежу;
— найдорожчий товар, не здається в оренду, продається не більше, як на 30 років, а під будівництво житла чи виробництв, не більш, як на 50 років, за чітко (законодавчо з погодженням з громадськістю) встановленими, для України та територіальної громади вигідними цінами(не нижчими середньо світових) і вигідними умовами її використання та повернення державі;
— основа національного матеріального багатства і тому перебуває під особливою охороною держави.
Головне призначення землі в Україні
— виробництво сільськогосподарської продукції, як джерела існування Народу України, територія для його проживання і господарської діяльності.
Використання Землі, її надр, природних і водних ресурсів нечестивими, для нечесної, здирницької наживи, забороняється і є, у встановленому законом порядку, підставою для їх вилучення та притягнення до відповідальності винних.
Недбайливе ставлення до землі забороняється.
Виробництва промислові і торгівля, основані на сільськогосподарській продукції, платять додатковий податок (у встановленому законом порядку, але не менше 10 відсотків від вартості виробленої чи проданої продукції), цільовим призначенням для кредитування науки і розвитку ефективного виробництва сільськогосподарської чистої найвищої якості продукції.
Кредит, у встановленому законом порядку, повинен розмежовувати і надавати перевагу від дрібнішого до більшого сільськогосподарського виробника, новаторам перше – чистоти і друге – вигоди.
Кожен громадянин, об’єднання громадян в Україні мають право використовувати землю за її основним призначенням.
Вилучення земель під інші цілі повинно відбуватись під прискіпливим контролем з боку Народу України та його державних органів.
Право власності на землю гарантується, держава забезпечує захист цього права.
Право на землю, її надра, природні і водні ресурси набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Порушення вимог цієї статі і його наслідки — тяжкий злочин за законом, відповідальність за порушення встановлюється законом.
Стаття 21. Народ України, у Дусі Всевишнього Бога — єдиний, незалежно від віросповідання.
Держава не втручається в діяльність Церкви, але не відокремлена від Церкви.
Церква дбає, на засадах духовності, про дотримання народом законів держави Україна у Дусі Божім. А держава змалку навчає духовності і праву людину, створює в Божім дусі український народ – Народ Божий, єднаючи його на поза конфесійнім пізнані Всевишнього.
Ми Божі, Бог – в нас, посеред нас. Будуємо рай.
Держава розвиває злуку та єднання української високодуховної нації на основі волі Всевишнього Творця, на високодуховних традиціях і культурі, на її творчій історії, не для приниження українського етносу, а для сприяння злуці та єднанню Народу України – Народу Божого.
Рада Церков є основним і головним дорадчим органом влади держави в цілому і влади територіальних одиниць.
Стаття 24. Людяність, підтримка слабших; співчуття, шана шляхетних, взаємо: повага, допомога, виручка, розуміння, покірливість; гамування доброчинцями неуцтва нерозумних людей, послух правді (як вільні, а не як ті, що мають волю на прикриття лихого), побожним правосуддям та милосердям служіння Добру – світоглядні орієнтири, які сповідує Народ України у відносинах людини з людиною.
Стаття 25. Благочестя і гідність кожного громадянина України – дбати про справедливо правосудне суспільство, обов’язком суспільства, у свою чергу є – дбати про кожного громадянина, про забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини та гідних умов її життя.
Стаття 28. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Ознаки інших привілеїв та обмежень визначаються законом, їх незаконна наявність є підставою для притягнення до відповідальності у встановленому законом порядку.
Стаття 38. Держава не вправі мати борг перед особою. Держава відповідає за найвигідніше для людини оформлення спадщини, пенсії, іншого належного за законом людині соціального захисту та гарантує: забезпечене спокійне життя добросовісній людині, якісне і своєчасне лікування хворої.
.
Розділ IV ЗНИЩЕННЯ БЕЗЗАКОННЯ І КОРУПЦІЇ
Стаття 74. Керівник (чи то обраний, чи то призначений) втрачає право займати керівну посаду назавжди, якщо за два роки керування не покращив (згідно встановлених законодавством показників) життя тих, хто його вибирав чи підлеглих.
Стаття 97. В галузях і в міністерствах, за показниками у звітах виконаної роботи за звітний період, у встановленому законом порядку визначати (від УСІЄЇ виконаної роботи) ті надходження державі, які належало зробити за законом, і звіряти їх з фактичними надходженнями, а різницю компенсувати державі, у встановленому законом порядку, за рахунок керівника міністерства чи керівника галузі.
Забороняються посередники (спекулянти), якщо вони не організовані та (чи) не найняті спілками та (чи) кооперативами, створеними з громадських (в т. ч. Духовних) організацій, або окремо взятою організацією, членами яких є представники:
1) первинних виробників сировинної продукції, яким повинна надаватися законом перевага вибору способу збуту — чи через посередників, чи безпосередньо споживачу;
2) первинних виробників і споживачів порівну.
У керівному складі таких громадських спілок (чи кооперативів, чи окремих) організацій не може бути керівництво підприємства – виробника (крім випадків, коли підприємець – фізична особа, яка не має найманих працівників).
Перешкоджання створенню чи дії таких громадських організацій – злочин, що карається законом.
Стаття 100. Відключення електроенергії, газу, води, тепла, виникнення аварії та інші масові неприємності, вчинені будь-ким невинній особі, тягнуть за собою звільнення, за безлад в галузі, керівника органу (відповідного рівня події) незалежно чи виконав все щоб її уникнути, та відповідальних осіб залежно чи відповідальний або причетний виконав все щоб її уникнути.
Розділ VI ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ, ГРОМАЯНИНА, ОСОБИ, СУСПІЛЬСТВА
Стаття 173. Держава захищає права виробників та споживачів через правозахисні громадські (в т.ч. духовні) організації, створенні, відповідно виробниками чи(та) споживачами, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції підприємництва та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій виробників та споживачів.
Допомога правозахисним неприбутковим організаціям – благодійна справа, здійснюється, у встановленому законом порядку, цілеспрямовано.
Р о з д і л XVI МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ
Стаття 293. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
1. Органи місцевого самоврядування формують власні виконавчі органи, підзвітні громаді у встановленому статутом громади порядку, відповідному діючому законодавству. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
2. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому статутом громади, відповідному діючому законодавству, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
3. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
4. З власної ініціативи жителі можуть створювати будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні та інші органи самоорганізації населення, з їх частиною власної компетенції, фінансів, майна, наділеною їхніми статутами відповідно статутам громад, до складу яких вони входять і які теж відповідають Конституції та Законам України.
Стаття 294. До складу сільської, селищної (крім сіл та селищ, які є органом самоврядування), міської ради входять депутати, які обираються, згідно законодавства про вибори, жителями села, селища, міста на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.
1. Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях.
2. Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом.
3. Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.
Стаття 295. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
1. Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.
2. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування у встановленому законом порядку.
3. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою, у порядку встановленому законом.
Стаття 296. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Стаття 297. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
Стаття 298. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.
Стаття 299. Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади в межах закону.
Стаття 300. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Стаття 301. Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Стаття 302. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.
Анатолій Войтко
- автор Проекту
"КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ БОЖОЇ"
(Нетішин)
Ось тут коротко рецепти зцілення суспільств від основних криз:
- від правової:
http://zbzs-wm.ucoz.ua/news/2011-06-26-43 ,
- від економічної:
http://zbzs-wm.ucoz.ua/news/2011-06-25-42 ,
- від політичної :
http://zbzs-wm.ucoz.ua/news/2011-06-27-44
|
