|
Жив-був
хлопчик з важким характером. Його батько дав йому мішечок з цвяхами і сказав забивати по
цвяху в садову огорожу щоразу, коли він буде втрачати терпіння і з кимось
сваритися. У перший день хлопчик забив 33 цвяхи. Протягом наступних
тижнів він намагався стримуватися, і кількість забитих цвяхів зменшувалася з
кожним днем. Виявилося, що стримуватися легше, ніж забивати цвяхи ...
Нарешті
настав день, коли хлопчик не забив в огорожу жодного цвяха. І він пішов до свого
батька, і радо сповістив це.
Тоді,
мудрий батько, сказав сину витягати по одному цвяху з огорожі за кожний день, в який він не
втратить терпіння. Дні йшли за днями, і нарешті хлопчик зміг сказати
батькові, що він витягнув з огорожі всі цвяхи.
Батько
привів сина до огорожі і сказав: "Сину мій, ти добре поводився, але
подивися на ці дірки в огорожі. Вона більше ніколи не буде такою, як раніше.
Коли ти з кимось сваришся і говориш речі, які можуть зробити боляче, ти наносиш
співбесідникові рану на зразок цієї. Ти можеш встромити в людину ніж, а потім
його витягти, але рана все одно залишиться ... Неважливо, скільки разів ти
будеш просити прощення, рана залишиться. Душевна рана приносить стільки ж болю, скільки тілесна.
Бо Друзі — це рідкісні коштовності, вони приносять бажані тобі задоволення,
відтак, і посмішку, і радість. Вони
готові вислухати тебе, коли тобі це потрібно, вони підтримують тебе і
відкривають тобі своє серце... "
Добра притча, але не повно вона вичерпна у Істині.
Щоб це з’ясувати, наведу іншу
притчу.
Потоваришували
ведмідь з чоловіком, бо чоловік не далеко жив від лісу і вигідно було мати
друга в лісі та ще й ведмедя, не за
дорого й медку перепадало. Але одного разу йде ведмідь до товариша, а у того
саме гість поважний, то чоловік і каже не входити ведмедю, зачекати, поки той піде. Сам же вернувся до гостя а той
запитує: хто там в тебе? І чує ведмідь відповідь чоловіка: «а, то ведмідь».
Пішов гість, заходить ведмідь, поставив мед, бере на столі ножа, дає ніж
чоловікові і каже ріж мені на лобі. Той каже: не буду, ти ж мені друг. А
ведмідь визвірився на нього і каже: — ріж! Чоловік й розрізав лоба ведмедеві, і
той пішов, окровавлений. Але прийшов десь через місяць. Чоловік вертиться біля
нього, каже, що переживає, що то так сталося... а ведмідь й каже: дивись на
лоба, бач зажила та рана, а ця, від того твого "а, то ведмідь" — не заживає. Тому, не товаришувати нам
більше.
Надавати перевагу
першій притчі, притаманно багатьом, але це не завжди вірно:
1)
Бо тіло заживе з часом, а Душевна рана приносить
болю значно більше, як тілесна. Іноді, як ота в огорожі дірка — не
заживає.
2)
Бо, не рідко, буває краще зробити
боляче товаришу, щоб тим болем спасти його,
коли схаменеться і перестане чинити собі і іншим шкоду.
3)
Бо, навіть як відрубана рука, — іноді
не важно, якщо цим врятоване життя.
А чи зрозуміє
товариш, нанесення болю йому, другом його? То це вже залежить від уміння
вибирати товаришів.
***
Навіть, якщо й таку
науку мати, то ще треба докласти зусиль, щоб пізнати науку про Істину (Правду),
побути праведником і стати святим, і ще освятитися у випробовуваннях життєвих,
витримати їх, достойно святого, а лише тоді
буде знання повної Істини.
Лише знання повної
Істини (шляхом засвоєння і випробовування у стійкості в Істині) — навчає, як
заживати ранам і духовним. В чисту душу — цвяха не забити! Береже її — Бог!
Анатолій Войтко –
дослідник Біблії, автор Проекту
«КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ БОЖОЇ»
http://zbzs-wm.ucoz.ua/news/2011-10-17-58
| 